***
Главная » Історія філософії України » Єретичні вчення та вільнодумство



Єретичні вчення та вільнодумство


Виникнення і розвиток єресей на українських землях у XIV — на початку XVII ст. було результатом відповідних соціальних рухів, що, в свою чергу, відображали реальні процеси в матеріальному житті суспільства того часу. Тобто незалежно від своєї «генеалогії» єресі були породженням соціальної дійсності і певним чином відповідали запитам ідеологічної боротьби проти суспільних порядків в розглядуваний період.
Привілейоване становище церкви у феодальному суспільстві, яка була великим власником і освячувала експлуататорський лад, неминуче приводило до того, що протест пригноблених мас проти соціального і національного гноблення виливався у форму єресей — релігійних учень, ворожих ортодоксальній релігії.
Як і в інших країнах Європи, на Україні єретичні рухи та ідеологічні вчення, що виражали їх, були в умовах феодалізму формою соціальної боротьби, спрямованої на захист інтересів певних суспільних сил, які з прогресивних позицій виступали проти феодально-кріпосницького гноблення та його ідейно-політичних підвалин.
Уже з перших днів запровадження на Русі християнства його апологетам доводилося вести запеклий ідейний двобій з різними язичеськими звичаями і віруваннями.
Є дані, що в XI — XII ст. жерці вели суперечки з християнськими богословами щодо питання про те, хто створив життя на землі і хто править світом — християнський бог-творець, чи язический бог-Рід? У XIV ст. язическі уявлення відчутні в різних єретичних течіях всередині православної церкви (напр., новгородські стригольники), відроджуючи прадавнє поклоніння землі і моління просто неба 1б5.
Численні давньоруські повчання проти язичників свідчать про стійкість таких вірувань серед східних слов'ян і що церковникам доводилося вести затяжну, вперту боротьбу за їх викорінення 166. Зокрема, на Україні, верхівка ще на початку XVII ст. змушена була раз по раз звертатися до різних заборон «поганських» обрядів і звичаїв. Про значне поширення в той час на Україні дохристиянських релігійних традицій можуть свідчити і рішучі виступи І. Вишенського проти популярних серед народу «вертепів і колядок», ве-ликодних «ворочінь», гаївок, купальських «огненних скакань» тощо 167.
Важливим джерелом розвитку єретичних ідей на Україні в епоху середньовіччя служила так звана апокрифічна література, що інтенсивно поширювалась тут від часів прийняття християнства, а почасти й гуманістичний зміст «житій святих». Особливу роль в цьому плані зіграли апокрифи дуалістичного і есхатологічного змісту, які разом з іншою апокрифічною літературою проникли на Україну з Візантії (як правило, через південнослов'янське посередництво), а також із Західної Європи. Іван Франко, дослідник і видавець численних апокрифів із українських рукописів, писав, що в них «доходили до нас зерна дуалістичних єресів, манихейства і богомільства, з їх недоладною міфологією та чистою і гуманною етикою, з їх протестом проти клерикальної гордості і за-скорузлості догматичної виключеності візантійського православ'я. В них доходили до нас із Заходу зерна лицарських ідеалів, Ренесансу і Реформації» 168.
Про поширення богомільства на Україні писав і Михайло Драгоманов 169. Богоміль-ство, яке виникло і розвинулось спершу серед південних слов'ян, було, власне, різновидом манихейства та інших східних єретичних вчень, послідовники яких сповідували дуалістичне вчення про два начала всесвіту — доброго бога і злого сатану. При цьому бог, гадають богоміли-мани-хейці, створив невидимий духовний світ, а сатана — видимий світ природи і тіло людини.
Будучи в цілому містичною єрессю, богомільство, однак, трактувало деякі християнські догмати і таїнства з раціоналістичних позицій: його послідовники не визнавали Старого Заповіту, не поклонялись хресту, святим та їхнім мощам. Богоміль^-ство суворо переслідувалось візантійською церквою і державою, багатьом із його прихильників доводилось втікати до різних закутків Європи. Під значним впливом богомільства сформувалася, зокрема, ідеологія західноєвропейських єретичних рухів XII ст., так званих альбігойців і катарів.
Соцініанство на Україні поширювалось головним чином серед вищих верств української суспільності. Про ступінь проникнення соцініанської єресі в широкі маси селянства і міських низів судити важко з огляду на брак документів. Однак не варто нехтувати тим, що ідеологія соціні-ан з її культом розуму і критичним ставленням до офіційної церкви залишила певний слід в українській суспільній думці кінця XVI — початку XVII ст.
Про значне поширення реформаційно-єретичної ідеології на Україні свідчить поява в другій половині XVI ст. великої кількості перекладів староукраїнською книжною мовою (за тодішньою термінологією — слов'яноруською) різних священних текстів. Це, зокрема, Пересоп-ницьке євангеліє (1556—1561 рр.), євангеліє В. Тяпинського (1575), В. Негалев-ського (1581 р.), Літківське євангеліє (кін. XVI — поч. XVII ст.), псалми Давида (1582 р.) і т. ін. Тоді ж виходить друком славнозвісна Острозька біблія (1580— 1581 рр.), що відразу набула широкого розповсюдження не тільки на Україні, айв усьому слов'янському світі.
Деякі з цих перекладів були здійснені послідовниками антитринітаризму безпосередньо з антитринітарійних текстів. Так, В. Негалевський, антитринітарій за переконанням, переклав Новий заповіт, користуючись польським перекладом со-цініанина Мартина Чеховича. З передмови до «ласкавого читальника», яку написав сам В. Негалевський, видно, що не тільки він брався тоді на Україні за неортодок-сальне тлумачення св. письма. Свій переклад Євангелія він «учинил... за намовою и напоминанєм многих учених, богобой-них, а слово божеє милуючих людей, кото-рьіе писма полского читати не уміют, а язьїка словенского читаючи, писмом руським викладу з слов єго не розумі-ют» 183. Із записів, які залишились у ру-
кописі, видно, що переклад В. Негалев-ського користувався широкою популярністю серед православних 184.
Переклади та масові видання св. письма мовою, доступною широким колам грамотної публіки, мали велике соціально-ідеологічне значення. Вони прокладали шлях до раціоналістичного тлумачення священних текстів, знайомили з засадами первісного християнства, відкривали широкі можливості для критики теорії і практики християнської церкви того часу. «Своїм перекладом Біблії,— писав Ф. Енгельс,— Лютер дав у руки плебейському рухові могутню зброю. За допомогою Біблії він протиставив феодалізованому християнству свого часу скромне християнство перших століть, феодальному суспільству, що розпадалося,— картину суспільства, що зовсім не знало складної, штучної ієрархії. Селяни всебічно використали цю зброю проти князів, дворянства і попів» 185.
Красномовним свідченням того, як представники «плебейського руху» на Україні використовували св. письмо в боротьбі проти духовних і світських феодалів, проти засилля церкви в суспільному житті, можуть бути численні коментарі на маргіналіях видань різних св. текстів, письмові тлумачення окремих місць Євангелія тощо. Значний інтерес являють записи, зроблені на берегах Острозької біблії 186. Примірник цієї Біблії, що належав колишньому єпархіальному музеєві в Житомирі, зберігається тепер у Харківській науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка.
Покрайні записи на берегах Острозької біблії, про які йдеться, були зроблені не пізніше 20-х років XVII ст., про що свідчить живий відгук їх автора на події періоду польсько-шляхетської інтервенції в Росію на початку XVII ст. Даний примірник Біблії в різний час належав, принаймні, двом власникам, кожен з яких залишив свої записи релігійного, політичного та побутового характеру у різних місцях цього примірника.
Найбільший інтерес мають записи, зроблені першим власником Біблії. Вони стосуються релігійно-політичної боротьби, яка розгорнулася на Україні наприкінці XVI — на початку XVII ст. Ці записи — своєрідне коментування біблійного тексту відповідно до подій і явищ, сучасних автору. Вони наскрізь пройняті раціоналізмом та неприхованим вільнодумством. Анонімний коментатор Біблії відкидав церковно-релігійну обрядовість, засуджував шанування ікон, «святих» мощей і реліквій, не надавав жодного значення молитовному «клопотанню» покійних угодників за людей перед богом, не приймав учення про їхню посмертну блаженність та особливу близькість до бога: «То живий о умерльгх просит, аби их просьбн бог слухал, а не умерльїє за живьіх» 187.
Критика зовнішньої культової обрядовості і церковних догматів, якій піддав анонімний коментатор Острозьку біблію, велась ним з позицій раціоналізму, в руслі гуманістично-реформаційної традиції. На ідеологію автора коментарів справили помітний вплив різні протестантські вчення, зокрема соцініанство (заперечення посередництва «святих» у справі порятунку людини). Це тим більш значимо, що формально він виступає як православний і від імені православних, особливо, коли полемізує з католицьким віровченням (критика окремих католицьких догматів, інституту папства тощо).
Намагання осмислити суть св. письма з позиції здорового глузду виразно постає і з письмових заміток на маргіналіях рукописної книги «Бесіди Йоана Златоусто-го на послання апостола Павла до корин-фійців» (перша пол. XVII ст.), яка збереглася в бібліотеці Крехівського монастиря (Галичина). Анонімний автор цих заміток, належачи конфесіонально до православних, не уник, однак, впливу реформаційної ідеології. Як і коментатор Острозької Біблії, він різко засуджує шанування ікон, «святих» мощей, заперечує необхідність
187 Там же.— С. 89.
церковної ієрархії, чернецтва тощо 188. Цікавим є те, що автор у своїй критиці суспільної практики і догматичних основ церкви послуговується саме посланням ап. Павла, котрий, як відомо, був дуже популярним серед протестантів.
Раціоналістичним підходом до тлумачення окремих положень св. письма відзначаються і так звані «Нягівські повчання» на Євангеліє, що появились на Закарпатті в другій половині XVI ст. «Нягівські повчання» — цінна пам'ятка української суспільно-релігійної думки. їхнє закарпатське походження засвідчує поширення реформаційної ідеології на значній території українського етнографічного ареалу.
Оригінал рукопису відомий зі списку 1758 р., складеного в с. Нягові Мараморош-ської округи189. Беручи до уваги різні покрайні записи на берегах і коментування багатьох місць рукопису, можна припустити, що повчання мали популярність серед грамотної публіки і своїми ідеями впливали на читачів.
Важливим моментом «Нягівських повчань» було глибоке переконання їх автора в тому, що «слово Божіє, святоє Євангеліє» повинно подаватися народові його рідною мовою, щоб його «розуміли убогьш люде». Віддамо належне авторові повчань: мова його твору настільки народна (закарпатська говірка української мови), що пізніший їх переписувач, Михайло Горб'янський (1758), аж розгубився.
В дусі протестантизму викриває автор «Нягівських повчань» так званий священний переказ як джерело пізнання божественного одкровення. На його думку, істинність «правої віри» Христа можна збагнути «ні из Єрусалима, ні из Рима, ні из державьі греческои, ні из німецкои, ні из Молдовьі, ні из ляцкои землі, ні из мос-ковскои», а лише зі святого письма191.
Автор повчань тлумачить деякі церковні догмати з раціоналістичних позицій. Зокрема, піддає сумніву необхідність таїнств причастя для немовлят, бо, на його думку, «тіло Божеє» треба сприймати «из розумом добрьім, знаючи, што тото єсть» 192.
Автор «Нягівських повчань» не визнає і потреби заупокійних молитв. Для порятунку душі небіжчика далеко більшою користю, гадає він, є роздача людиною милостині вбогим за життя, а по смерті — її близькими 193.
Важливим методом критики деяких традиційних церковних уявлень у закарпатського вільнодумця було їх повне замовчування. Так, він і словом не згадує про такі важливі моменти в церковному житті, як шанування хреста і поклоніння йому, ношення натільних хрестиків, про божественність діви Марії та святих, про поклоніння іконам і мощам, про чуда святих, взагалі про всю зовнішньообрядову сторону релігії. З огляду на важливість для церкви цих моментів навряд чи можна припускати, що таке їх замовчування було випадковим. Цікаво, що пізніші, більш ортодоксальні дописувачі в спеціальних приписках на берегах рукопису вважали за потрібне доповнити текст повчань відповідними роз'ясненнями в традиційно-церковному дусі, звинувачуючи автора повчань в єретизмі194.
Наведені факти свідчать про шляхи та способи проникання єретичної ідеології до українського середовища. Вони говорять про те, що протягом XIV — XVI ст. в духовному житті України поступово нагромаджувалися різні раціоналістичні ідеї і постанови, які врешті-решт переростали в нову, вищу якість.
І справді, розвиваючись на традиціях вітчизняного вільнодумства попередніх епох (богомільство, «самовільне» вчення, вчення «зжидовілих»), та збагачуючись новими ідейними віяннями західноєвропейської Реформації (протестантизм, антитринітаризм, соцініанство), єретичний (раціоналістично-реформаційний) рух на Україні наприкінці XVI — поч. XVII ст. набув значного розмаху. Саме синтез традиційних форм ідеологічної опозиції православ'ю з вимогами і положеннями реформаторів католицької церкви сприяв виникненню на українському грунті своєрідної реформаційної ідеології — ідеології братського руху І95.
Будучи ідеологією антифеодальних рухів, раціоналістично-єретичні учення розхитували церковну догматику, розчищали шлях і створювали ідейні передумови для формування антицерковних ідей передових українських мислителів. Єретичні ідеї богомільства, «самовольного» вчення, соці-ніанства, про які йшлося, були джерелом формування елементів нової світської культури на Україні.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией