***
Главная » Історія філософії України » Історична самосвідомість та історіософські ідеї літописання



Історична самосвідомість та історіософські ідеї літописання


Розкриття історичної самосвідомості XIII—XV ст. за допомогою дослідження літописних пам'яток дає змогу зрозуміти духовне життя української народності в даний період. XIII—XV ст. були для населення України не часами «сподівань і звершень», коли з довірою вдивляються
в майбутнє, а часами тяжких історичних випробувань, панування настроїв есхато-логізму, сумних роздумів над минулим і думок про майбутнє.
Все це й зумовлює особливий інтерес до дослідження історичної самосвідомості XIII—XV ст. та зокрема історіософських ідей літописання даного періоду — періоду найбільшого й найтрагічнішого напруження всіх фізичних та духовних сил людності, що населяла українські землі.
Літописання, яке, поєднуючи різноманітні за характером історичні та літературні джерела, дає змогу створювати великомасштабні історичні оповіді, становить неоціненне свідчення розвитку колективної пам'яті, історичної самосвідомості та історіософської думки в період XIII—XV ст. В силу особливостей умов створення літописів слід наголосити на таких їхніх рисах.
По-перше, на «офіційності» характеру літописання, що зумовлювало особливу тенденційність його в умовах феодальної роздробленості та невпинних феодальних воєн ХНІ—XV ст. Парадоксальність розвитку середньовічної історіографії полягала в тому, що роздробленість феодального суспільства значно обмежувала історіопи-сання — «універсалізм» поступався місцевій обмеженості, локальним деталям. Всесвітня хроніка витісняється регіональною, що рясніє елементами «біографічності». Офіційність історіописання XIII—XV ст. проявилась й у тому, що воно сповнене похвальних слів та панегіриків князям, інтереси яких відображали літописці. У Галицько-Волинському літописі ми натрапляємо на похвальні слова князям Романові Мстиславовичу, Данилові Галицькому, Васильку Романовичу та їхнім синам, у західноруські літописи, що створювалися в період входження південно-західних руських земель до Великого князівства Литовського, вносились похвальні слова литовським князям, тенденційні генеалогічні побудови, в яких чинились спроби вивести їхні роди від римських патриціїв.
Значна тенденційність літописання вказаного періоду простежується на прикладі Галицько-Волинського літопису, у якому відображена боротьба за вирі вплив між іііщііііі та волинськими князями — пощади між старшого та молодшого відгалужень Романовичів. Так, до початку 60-х років Галицько-Волинський літопис раяг^-мііг освіченим ідеологам великокнязівської влади землі Галицької. «Від середини 60-х років XIII ст., особливо після смерті Данила Романовича, описання подій розгортається на користь молодшої гілки Романовичів — князів волинських... Тут яскраво помітне прагнення автора висунути на перше місце замість Галичини Волинь та звеличити політичну лінію її князів. Автор, або, скоріше, складач і редактор цієї частини літопису був, без сумніву, представником і ідеологом волинської... орієнтації, він проводить і ідейно обґрунтовує ворожу лінію, спрямовану проти князів галицьких... Така тенденція в літописі триває до 1289 р. Остаточна редакція була зроблена в 1292 р. ідеологом об'єднавчих тенденцій, прихильником перемігшої знову галицької династії...» 1 По-друге, створюване в середовищі освічених верств літописання відображало середньовічний світогляд, який, згідно з характеристикою Ф. Енгельса, був теологічним 2. Завдання, спосіб ведення, зберігання і поширення літописів зумовили вирішальний вплив на історіописання християнських ідей. Адже «концепція світу, з якої виключено надприродне, була глибоко чужою людям тієї епохи. Або, точніше, що картина долі людини і всесвіту, яку вони собі малювали, майже цілковито поміщалася в рамках християнської теології та есхатології» 3. Проте літописання ХНІ— XV ст. значно диференційоване за насиченістю релігійними та церковними мотивами. Особливо проявляється це при зіставленні окремих західноруських літописів. Пояснення даного явища криється, зокрема, в розумінні специфіки становища православної церкви у Великому князівстві Литовському4. Радянські дослідники вказують, наприклад, що «авторство Короткого Київського літопису належить якійсь особі духовного стану» 5. М. І. Марченко гадає, що характерною рисою західноруських «літописів є те, що автори їх були не вихідцями з церковно-монастирського середовища, а державними діячами, дипломатами, канцеляристами, шкільними дидаскалами тощо» 6.
Аналіз історіографічних пам'яток XIII— XV ст. свідчить, що хоча історіософська думка даного періоду й продовжувала розвиватися в традиціях середньовічного історіописання, в ній визначалися тенденції, що вказують на відхід від притаманного добі Київської Русі історичного оптимізму до глибокого песимізму в розумінні перебігу історичних подій, песимізму, що зростав на грунті реалій історичного життя XIII—XV ст. Історичний провіденціалізм, який становив основну ознаку середньовічної історіософії взагалі і давньоруської зокрема7, невпинно зміщувався до фаталізму. Сприйняття й усвідомлення відчуження історії від людини було основою цього процесу. Історія починає трактуватися не просто як драма, а глибоко трагедійно.
Історична самосвідомість тієї доби, яка відобразилась у літописах, піднялася до усвідомлення трагедії руських земель, спустошуваних жорстокими феодальними війнами, відданих на поталу чужинським поневолювачам. У плані історіософської думки це виявилося у лементуваннях з приводу «кар божих», які спіткали руські землі. Історіософська думка XIII — XV ст. продовжувала й розвивала традиції історіософії попереднього періоду, але під впливом історичних катаклізмів XIII — XV ст. у ній поглибились та розвинулися ідеї провіденціалізму, есхатоло-гізму та відчуження людини від впливу на історію в напрямі історичного песимізму та катастрофізму. Проявилося це й у зміні самого характеру літописання.
У хронологічній наступності ми спостерігаємо певне збіднення художніх засобів літописання — воно стає сухішим та лапі-дарнішим. Порівнюючи з Галицько-Волин-ським літописом, можна констатувати значний спад образності, яскравості, художнього наповнення західноруських літописів. Явище це можна пояснювати як тим, що Галицько-Волинський літопис належить до XIII ст., коли Галицько-Волин-ське князівство ще зберігало свою незалежність, так і тим, що в силу певної
обмеженості великокнязівської влади над галицько-волинським літописанням не так тяжіла «офіційність», а також тим, що духовне життя південно-західних земель, які опинились у Великому князівстві Литовському, зазнавало значного утиску від католицизму. Але не слід, мабуть, відкидати й таке пояснення, що витікає із сфери соціальної психології. Історичні катак-лізми ХНІ — XV ст. породжували такі настрої катастрофізму та есхатологізму, коли «кари божі» трактувалися як «виповнення часів» — виповнення міри божої благості щодо людей, знамення переддня вибуху й припинення історії суспільності Південно-Західної Русі. Саме це й знецінювало всі людські зусилля — в плані ідеологічному знімало актуальність будь-якої позитивної політичної програми та недоречність етичних оцінок перебігу подій Літописці все більше звертаються до сухої констатації нещасть та історичних катастроф. В історіософській думці все значніше наростають елементи містицизму. Та особливо своєрідність історіософської думки XIII — XV ст. проявилася у піднесенні на найвищий — згідно зі світоглядом тієї доби — рівень пафосу визвольної боротьби проти чужоземного поневолення, який вилився у створення концепції священної війни — війни за незалежність Батьківщини.
Занепад історіографії став наслідком позбавленості земель Південно-Західної Русі власної державності. Адже наприкінці XV ст. вже об'єднуються землі Північ-но-Східної Русі навколо Москви й поступово починає утворюватися російська централізована держава, а більшість українських та білоруських земель було перетворено на окраїни Польсько-Литовської держави, Угорщини та Молдавського князівства. Зникало саме підґрунтя розвитку історіософії. Більше того, «панування татаро-монгольських варварів і відсталого Литовського князівства над українськими та білоруськими народами в другій половині XIII — першій половині XVI ст.— це епоха безповоротньо втрачених можливостей. На триста літ загальмовано, відкинуто назад розвиток усієї нашої матеріальної і духовної культури, яка досягла такого високого рівня у часи Київської Русі.
Трагічна своєрідність розвою української літератури полягає в тому, що вона протягом століть не могла розвиватися за своїми законами, як це було в інших народів з кращою долею, не могла розвиватися вільно» 43.
Основним історіографічним джерелом для дослідження періоду XIV — XV ст. на українських та білоруських землях стають літописи, які відображали політичну історію Польсько-Литовської держави. Проте західноруські літописи чинили певний вплив і на європейську історіографію 44.
Звичайно, однобічним було б вважати період XIII — XV ст. періодом культурного занепаду. Спільна боротьба трудящих усіх частин України проти соціального та національного гніту і проти іноземної агресії була найважливішим фактором у політичній консолідації всіх районів, населених предками українців. У ході героїчної визвольної боротьби в XIV — XV ст. українська народність, поряд з братніми російською, білоруською народностями, «вже виступає як визначена етнічна спільнота...» 45. Відбувається інтенсивний процес консолідації української народності4б. Середина XV ст. позначена існуванням удільних (у межах Литви) Волинського та Київського князівств. 1460 р. відбувається впорядкування Касіянівської редакції «Києво-Печерського Патерика»47 як прояв піднесення етнічної самосвідомості українського народу, адже для доби феодалізму характерне поєднання етнічних меж з конфесіональними межами.
Наприкінці XV ст. починають зароджуватися й розвиватися такі дві могутні сили подальшого національно-культурного відродження, як формування у містах попередників братств — громадських парафіяльних організацій українського міщанства, керівники яких вже на початок XVI ст. іменують себе «старійшинами українського народу», та виникнення на Наддніпрянщині козацтва.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией