***
Главная » Історія філософії України » Естетична свідомість



Естетична свідомість


В основі естетичної свідомості в культурі Київської Русі лежить погляд на світ як вияв мудрості, яка знаходить свій вираз у ритмі, гармонії, красі світобудови. Така позиція, що визначає одне з провідних спрямувань у розумінні світу, справляє дієвий вплив на розвиток художньої культури, естетичної свідомості в Київській Русі.
Зазначене зрушення в естетичній свідомості і в художній культурі в цілому пов'язане з поширенням писемності, виникненням осередків перекладного й оригінального книгописання, бурхливим будівництвом культових споруд та їх внутрішнім оздобленням. Церква надавала великого значення зовнішньому і внутрішньому видові храмів і художньому оформленню обряду. Тому монументальні в своїй більшості споруди, прикрашені живописом і ліпленням, з багатоголоссям хорових співів, емоційною піднесенністю проповідей і повчань надавали церковним богослужінням урочистості, величі та краси. Не випадково в розповіді літописця про те, як посли Володимира вибирали віру для Русі, підкреслювалось велике значення краси. Як відомо, князівські посли особливо були вражені естетичною стороною східнохристиянського богослужіння: «Мьі убо не можемт> забьіти красотьі тоя, всякт> бо челов^к-ь, аще вкусить сладка, посліди горести не приимаеть» 135.
В архітектурі давньоруських соборів виявився високорозвинутий естетичний смак давніх майстрів, що творчо переосмислювали передовий художній досвід свого часу. Майстри вміли не лише запозичати, а й творчо переробляти культурні досягнення Візантії, Болгарії та інших країн. Краса і велич храмів та князівських палаців, прикрашених мозаїкою і фрескою, золотом і дорогоцінними каменями, мармуром, кольоровими вітражами, утверджували силу, могутність і єдність Київської Русі, а водночас свідчили про те, як давньоруські зодчі розуміли соціальне значення естетичного виду будівель і прагнули у своїй діяльності відповісти не тільки на реальні утилітарні, а й моральні та естетичні потреби часу. Видатні споруди цього періоду були результатом ясного прагнення їхніх творців прикрасити рідну землю, пробудити почуття патріотизму.
Величні собори і князівські хороми, прикрашені творами живопису і художнього розпису, ставали невід'ємною частиною матеріального середовища і результатом людської діяльності «відповідно до законів краси». В «Іпатіївському літописі» зберігся опис естетичного враження, яке справляла на сучасників велична стіна, споруджена Петром Милонегом наприкінці XII ст. для запобігання сповзанню кручі біля Видубицького монастиря. Подібні споруди усвідомлювались як фактори естетичного виховання багатьох поколінь і в наступні віки.
Тонкий естетичний смак і розуміння краси виявлялися також у мистецтві іконопису, мозаїках і фресках, які й досі викликають естетичну насолоду витонченістю і красою. Особливе місце в історії естетичної думки Давньої Русі належить усвідомленню своєрідності відображення явищ в мистецтві ікони, що повинна була вводити людину в особливий світ заснованих на вірі надчуттєвих уявлень. Такими є уславлені мозаїчні ікони київських соборів, включаючи загадковий образ Оранти Софійського собору. В образотворчому мистецтві, як, зрештою, і словесному, панували канони, вироблені в основному візантійською естетикою і пристосовані давньоруськими мислителями до місцевих умов і потреб.
Якщо архітектура та іконопис виражали релігійні ідеї і повинні були зміцнювати віру, то в прикладному мистецтві переважали прояви народних смаків і почуттів. Такими є твори майстрів різьблення по дереву і ліплення з глини, металеві прикраси, вишивки. У них завжди виразно вловлюється якщо не «теорія», то «школа» — стійка традиція закріплення і передачі естетичних форм. У цих сферах художньої діяльності, санкціонованих церквою, поєднувались християнські релігійні мотиви з алегоричною і символічною інтерпретацією античних міфологіУтвердження і функціонування естетичних понять пов'язано переважно з розвитком словесного мистецтва, спочатку — фольклору, а згодом — писемної літератури. У символізації образів усної поезії слов'ян відобразилась універсальність їхнього естетичного сприйняття. В загальнозрозумілих і загальнозначимих прийомах фольклорної поетики шифрувались характерні риси дійсності і ставлення до неї, ось чому при всій традиційності форми і змісту усна творчість досягла правдивого відображення життя, причому в різноманітних жанрах фольклору по-різному.
В образній символіці найбільш ранніх пісень образи природи виступають як паралель понять морального світу людини, її різноманітних почуттів і прагнень. З давна важливе ідеологічне значення на Русі мала дружинна поезія, поширена у великокнязівському оточенні. У ній збереглись перекази про військові походи і подвиги давньоруського воїнства. Характерною рисою е її патріотична спрямованість, що характеризує і літописи, і «Слово
0 полку Ігоревім».
Воістину невичерпним джерелом для вияснення уявлень про героїчне, величне, трагічне в житті епохи є давній билинний епос, в якому відобразилися переживання, ідеали і погляди їх безіменних творців, риси їх естетичної свідомості. Цей епос оспівував патріотизм і героїзм, мужність
1 доблесть народу, виховував морально й естетично. Герої билин наділені величезною силою, їхні військові подвиги гіперболізовані, однак ніколи вони не виходять за межі уявлень про естетичний ідеал.
Дещо інші риси художньої свідомості відобразилися в казках. За допомогою фантазії у чарівних казках бажане зображалося як дійсне, підкорялися сили природи, реальне оволодіння якими ще було неможливим. І світ казки виявився світом чудесної справедливості, добра і розумних суспільних відносин. Естетичний принцип, що керує казковою свідомістю, полягав у перенесенні того, що існує у сфері свідомості, до сфери реального світу твору.
Якщо окремі носії усної творчості не могли пояснити естетичні і психологічні
принципи цієї творчості, то колективна думка народу створила систему естетичних норм, що визначали способи обробки сюжетів, які забезпечували, з одного боку, здатність передачі їх від покоління до покоління, а з другого — можливість творчого ставлення до них їхніх носіїв. Народна творчість — скарбниця естетичних уявлень народу про красу ратного подвигу воїна, красу навколишнього світу, єдність морального і естетичного ідеалу. Усна словесність східних слов'ян до появи писемності уже мала багатовікову історію і досягла великого розвитку і в ідейній спрямованості, і в жанровій різноманітності, і в багатстві художньо-образних засобів.
Взаємодія східнослов'янської культури з візантійською, яка ввібрала значну кількість філософських і естетичних ідей грецької античності, визначала наперед синтетичний характер мистецтва і естетичної думки Київської Русі. Через посередництво візантійської писемності місцеві письменники прилучались до еліністичних традицій і засвоювали естетичні ідеї, які лягли в основу теоретичного осмислення творчої практики.
Одним із головних принципів естетичної свідомості, що визначає характер художніх узагальнень, Д. С. Лихачов вважає літературний етикет, що виник внаслідок загальної деспотичної обрядовості, підкорення традиції, звичаю, церемоніалу. Етикет складався з чітких уявлень про те, як повинен звершуватись хід подій, як повинні вести себе дійові особи у відомих ситуаціях і як належало самому письменникові описувати події. За цих умов мистецтво повинно було не тільки зображувати життя, а й надавати йому певних етикетних форм, залежно від предметів зображення. Етикет виробив канони, що визначали умовно-нормативний характер зв'язку змісту і форми 136.
Нині добре усвідомлені джерела естетичних принципів, що визначали розвиток візантійської, а також давньоруської літератур. У них ставлення людини до історії опосередковано ставленням до слова, в ричних уявлень.
В Ізборнику 1076 р. звертає на себе увагу «Слово некоего калугера о чтении святих книг», що закликає вдумливо вчитуватися в написане. Цікава, наприклад, думка цього анонімного ченця про красу: «Красота воину — оружие и кораблю — ветрила, тако и правьднику почитание книжьное» ш.
У давньоруській естетиці подібні уявлення про «красу мисленого», тобто уявлення про красу пізнання, естетичної оцінки людської мудрості звучали неодноразово. Оригінальні думки про красу істини, про світло розуму і духовної мудрості виявляються в «Слові про закон і благодать» Іларіона, «Повчанні» Володимира Мономаха, «Посланні пресвітеру Фомі» Климентія Смолятича. Автори цих оригінальних давньоруських письмових пам'яток виявляють своє знайомство з творами Гомера, ідеями Платона, Арістотеля. Особливо яскраво питання про красу духовного і розумового розкривається у проповідях Кирила Туровського — найвидатні-шого оратора XII ст. Внутрішній розум людини, на його думку, здатний пізнати істину, яка є джерелом краси і смислу людського життя. Мудрість споріднена божественно прекрасному, до якого не можна застосувати поняття міри. Красу Кирило відносить до сфери розуму, що прагне істини, а не почуттів, звернених до плоті. Захоплення розумом, здатним осягнути істину як духовну красу, є однією з чудових рис естетичної свідомості цього видатного оратора, що розумів значення естетичної функції красномовства.
Визначеністю . морально-естетичного ставлення до дійсності характеризується і «Моління Даниїла Заточника», який вважав, що «серце смисленого укріпляється в тілес* его красотою и мудростию». Він, як і його сучасники, зважає на авторитети й етикет, але багато в чому виявляє самобутність бачення світу.
Етикетний характер художньої свідомості зумовлював усвідомлення чітких кордонів між різними жанрами художнього твору. Для кожного з них виробляється свій канон опису. Різні жанри вимагали різних прийомів творення образів, опису зовнішності, характерів, вчинків героя відповідно до традиції, а це зумовлювало панування загальних схем і низький ступінь змінюваності літератури і мистецтва. Цю думку особливо красномовно ілюструє, наприклад, поетика київських літописів.
У цілому в літописах і в «житіях» переважав схематичний опис портретів персонажів з виділенням рис, що характеризують їх моральну гідність. Позитивні герої, звичайно, «красні лицем», «добродійні», розумні, мужні, незлобиві, милостиві до вбогих, правдиві і т. п. Для прикладу наведемо позбавлений рис індивідуальності ідеалізований портрет князя Романа Ростиславовича в Київському літопису. Він «ростом високий, плечима великий, обличчям красен, і всім добродійством прикрашений, смирний, сумирний, незлостивий, правдивий, любов має до всіх і до братії своєї істину, нелицемірну, страху божію наповнений, старців милує...» і т. п.
Літописці широко використовували народні перекази-легенди, билини, історичні пісні, що мали згадки про ті чи інші події в житті східнослов'янських племен, поєднуючи їх із письмовими джерелами. При всьому домінуванні релігійного розуміння історії у літописах вельми значний шар світських життєвих поглядів і оцінок подій. Аскетичні міркування середньовічних затворників часом перериваються захоплюючим описом земних благ, трагічних і гумористичних епізодів реального життя.
Аналіз філософських проблем, що ставились і розроблялись в давньоруській культурі, дає змогу розглядати час з кінця X до середини XIII ст. як відносно самостійний період в історії вітчизняної філософської думки.
Особливості розвитку філософського мислення в культурі Київської Русі зумовлювались, зрештою, характером соціально-економічних зрушень у житті давньоруського суспільства, яке перебувало в процесі становлення системи феодальних виробничих відносин. Перехід від первіс-носуспільної соціальної організації до феодалізму визначає умови, в яких фор-
мується філософська думка як складова частина давньоруської духовної культури.
Глибинним джерелом, на грунті якого постає давньоруська філософія, є народна культура, що зберігає й попередню традицію світоглядних уявлень східних слов'ян. Трансформуючись відповідно до змінених історично-конкретних умов, ця традиція взаємодіє з іншою традицією, яка йде від християнського богослов'я і церковності. На перетині цих двох формо-утворюючих начал давньоруської культури відбувається становлення і розвиток філософської думки Київської Русі як своєрідного типу середньовічної філософії.
Філософські ідеї, що розроблялись у системі давньоруської культури, утворюють ідейно-теоретичний фундамент, на якому згодом формується філософська думка братніх російського, українського й білоруського народів.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией