***
Главная » Історія філософії України » Моральні уявлення



Моральні уявлення


Як уже не раз зазначалося, однією з характерних рис культури Київської Русі є «етизація» її філософської думки в цілому. Осмислення будь-якої філософсько-світоглядної проблеми відбувалось крізь уявлення про всесвітню боротьбу добра і зла. Цим зумовлена відсутність у філософській культурі Київської Русі етично-нейтральних проблем. Отже, й реконструкція характеру розв'язання в межах цієї культури морально-етичної проблематики може здійснюватись на підставі цілісного аналізу тих філософсько-світоглядних питань, що хвилювали діячів Київської Русі. Сказане, проте, не виключає доцільності спеціального розгляду питання про суть моральних норм та уявлень, які побутували у давньоруській культурі.
Ці уявлення вироблялися в результаті боротьби, взаємодії, «накладання» морально-етичних норм, що закріплені були в народному світогляді, який спирався на зв'язок з духовною спадщиною східних слов'ян попереднього періоду, й етичних поглядів, що обґрунтовувались у християнському віровченні. Цей процес відображається як в писемних пам'ятках Київської Русі, так і в фольклорі. Істотну роль у поширенні уявлень про добро і зло, ствердженні ідеалу морально досконалої людини відіграють казки, легенди, билини й інші пам'ятки тогочасної народної творчості. Особливе морально-виховне значення мали казки, в яких не лише забезпечувалась передача^ життєвого, в тому числі морального, досвіду, а й стверджувався ідеал моральної досконалості. Одним із найважливіших моральних стимулів казкової свідомості є віра в покарання зла і торжество справедливості. Поняття зла асоціювалося з ворожими силами природи, від яких походять кривди, що загрожують людині. У казках чітко окреслено коло уявлень про ображених персон, що терплять несправедливість, і нарешті, про ідеал, в ім'я якого герой вступав у небезпечну боротьбу із злими силами і тим самим стверджував торжество справедливості. Такі герої, давніх казок — Верниго-ра, Ломикамінь, Котигорошко, Кожум'яка та ін. Саме казки сприяли утворенню багатьох моральних понять, якими керувався народ і до запровадження християнства, й у наступні століття. На основі казкових образів Біди, Нещастя, Кривди, Долі, Щастя і Правди вироблялись відповідні поняття народної моралі, що протистояла моральним поняттям та ідеалам панівних класів.
Ще важливіші в плані формування моральних уявлень билини про богатирів. У них рельєфно відображаються і епізоди героїчної епохи, і ідеал народного героя, який самовіддано виконує обов'язок перед Батьківщиною. У билинах дії людей — князів, богатирів — завжди одержують моральну оцінку. Вони відображають складні і суперечливі стосунки богатирів і чес-толюбивих князів. На прикладі, скажімо, дій Іллі Муромця і Володимира Красне Сонечко показана велика розбіжність їхніх моральних принципів, панівної моралі князів і народних моральних переконань. Іллі Муромцю властиве високе розуміння честі і гідності воїна, обов'язків перед Батьківщиною, необхідності захищати інтереси бідних, сиріт і вдів. Хоча в билинах звучать і мотиви боротьби за християнську віру,- Ілля Муромець досить зневажливо відгукується про церкви і навіть пускає стріли в їхній бік.
Як справжні представники свого народу, богатирі наділені великодушшям, мужністю, їм чужі мотиви загарбання і жадоба здобичі. Образи богатирів сприяли створенню високоморального ідеалу, що згодом постав у думах та історичних піснях українського, білоруського і російського народів.
Для вироблення моральних норм великим було значення також календарно-обрядових пісень. У них символічно відображені навіть найдавніші уявлення про кохання, вірність, зраду і т. п., вироблені ще за панування міфологічної свідомості. Природа виступає тут як своєрідна паралель морально-людського світу. Архаїчні жанри фольклору, таким чином, були істотним засобом трансляції в культуру Київської Русі моральних уявлень, що вироблялись у межах прадавнього релігійно-міфологічного світогляду східних слов'ян. Звичайно, ці уявлення трансформуються згідно із зміненими соціально-економічними умовами суспільства, тобто відповідно до потреб феодальних виробничих відносин, функцію ідеологічного забезпечення яких бере християнська церква. Це зумовлює визначальний вплив на підхід до морально-етичної проблематики християнського світогляду.
Основою релігійної моралі проголошується безумовний позаісторичний божественний закон, що визначає поведінку християнина. І в цьому відношенні християнська мораль є однією з найавторитетніших.
У християнській етиці виявляються деякі ідеї, запозичені з античних учень, передусім у стоїків. Такою є думка про нейтральність (атараксію) божественного начала, яка перенесена на символічне пояснення страждань Христа. При цьому якщо політеїстична свідомість змішувала предмет і смисл, то християнське мислення пройняте символікою, що розрізняє явище (плоть) і смисл (дух). У християнстві з цим пов'язується розуміння проникнення (витікання) божественного начала в світ як вияву любові бога.
З цього погляду дається абсолютна етична норма людині для визначення свого місця в світі. В образі Христа втілена ідея
збереження етичної свободи і незалежності всупереч його приниженню і мукам перед стратою на хресті. Ласка бога до людей розглядається в християнській релігії і як умова зворотного підняття людини до бога, її піднесеної поведінки відповідно до смислу життя, який, однак, залишається тільки заповітною можливістю.
Вважається, що людина наділена свободою волі і вибору між блаженством і нещастям, але її вибір супроводжується сумнівами, спокусами, самозвинувачення-ми і потребою постійного звернення до благодаті творця. Тому основою християнської моралі визнаються «метафізичне» самоприниження і покора людини, що ввіряє своє життя богові. Саме таке розуміння визначало долю людей, які стриглись у ченці, прирікали себе на затворництво, злидні, юродство, пов'язуючи це з напруженою боротьбою із собою, із стражданнями за ближніх. Та такі страждання передбачають не активне втручання в хід подій, а лише духовно-етичний стан співчуття і любові до людей з одночасною втечею від світу, найчастіше до монастиря як ідеального притулку духовності і совісті. Християнство схвалювало той стан людей, який мав на увазі К. Маркс, називаючи релігію «опіумом народу». Воно обіцяло втіху тим, хто страждає, заблудлим, пригнобленим масам лише в перспективі потойбічного блаженства.
Однак християнське світосприйняття допускало й активне ставлення людини до навколишнього світу завдяки універсальному характерові євангельської проповіді, вимозі індивідуального виправдання людини, особливо завдяки ставленню до особи як суб'єкта віри, що несе відповідальність перед богом. Ідея «спасіння» людського світу в умовах, що загрожували його безпеці, передбачала необхідність етичного вдосконалення людини, відповідальність людини за себе і за інших.
Особливої уваги заслуговують твори давньоруських авторів, у яких моральні повчальні ідеї поєднуються з особистіс-ним моральним досвідом їх авторів. Одним з них є «Повчання» Володимира Монома-ха — передсмертна сповідь і роздуми про життя, а також повчання, звернене до дітей, яке дійшло до нас у списку Повісті временних літ. «Седя в санях», тобто напередодні смерті, він розмірковує про милість божу, шлях до якої бачить у покаянні, сльозах і милостині. Тому перед загрозою нових княжих чвар він повчає дітей пам'ятати про вбогих і слабких, поважати старших і молодших, не нагромаджувати багатств і скарбів, остерігатись клятвопорушень і неправд, гордині і лінощів, пияцтва і розпусти. Мономах закликає до подружньої любові при збереженні чоловіком керівного становища, до практичної доброчесності, піклування про бідних, сиріт і вдів, захисту їх від кривд сильних.
Засуджуючи князівські міжусобиці, вбивства, викликані боротьбою князів за владу, Мономах пише: «Ни права, ни крива не убивайте, не повелівайте убити его...» Тому він заповідає збереження миру і згоди як істинного принципу поведінки в поєднанні з добром і красою: «Что єсть добро и красно, не еже жити братья вкупЬ» 133. Суть «Повчання» у тому, що воно було не тільки духовним заповітом автора, його повчальною настановою дітям і сучасникам, а й утвердженням феодальних відносин з позицій ідеалу княжого правління, найбільш відповідного інтересам єдності Київської Русі134. Автор виявляє надзвичайну ерудицію, використовує цитати з різних середньовічних джерел, однак при цьому виступає як оригінальний мислитель, поєднуючи морально-дидактичні погляди з фактами автобіографії. На основі особистого життєвого досвіду він закликає ставити державні інтереси вище особистих побажань і образ.
Морально-етична проблематика виповнює і «Слово о полку Ігоревім». У ньому утверджується моральне значення любові до батьківщини, відданості рідній землі і засуджуються розбрат і князівські міжусобиці. Автор «Слова о полку Ігоревім» виявляє високу моральну свідомість і проповідує прогресивні ідеї, в яких запорука процвітання Руської землі. У жодному з давньоруських творів патріотизм як моральна категорія не набував такого сильного і яскравого утвердження, як у «Слові
0 полку Ігоревім». Характеризуючи особливі риси середньовічних морально-етичних уявлень, в тому числі культури Київської Русі, слід вказати на притаманний цій культурі церемоніальний характер. Дотримування вимог тодішнього етикету, церемоніалу розглядається як важлива норма поведінки. З огляду на це осмислюються поняття честі, сенс і значення соціального буття людини, її гідність і приниження, свобода і гордість, в тому числі гордість «самоприниження» .
Однією з істотних рис усіх жанрів давньоруської літератури є свідоме утвердження в ній високих моральних ідеалів
1 норм зразкової поведінки людини. Зображаючи в основному історично реальних осіб і дотримуючись при цьому вимог етикету, письменники підносили їх до рівня ідеальних героїв часу. Цим визначалися своєрідність вимислу і умовності в ідеальному перетворенні життя, певне нехтування правдоподібністю людей, монументальність образів.
В авторів повчань, послань, проповідей, слів знаходимо часто-густо приклади реф-лексій на тему, як оспівати і піднести життя до рівня високого ідеалу.
Помітною особливістю розуміння моралі в писемній літературі є те, що відсутність у ній теорій моралі як системи понять і принципів поповнюється тим, що вона (і церковна, і світська) характеризується релігійно-моралізаторською дидактичною спрямованістю.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией