***
Главная » Історія філософії України » Первісно-релігійні уявлення у системі духовної культури



Первісно-релігійні уявлення у системі духовної культури


Дослідження релігійних уявлень східних слов'ян V—IX ст. пов'язане з величезними труднощами, адже їхні міфи і культові тексти, як зазначалось, не збереглись. Щоправда, величезний фактичний матеріал, зібраний дослідниками народної культури другої половини XIX — початку XX ст.г окремі дані літописів, глосси перекладачів давніх літературних творів, апокрифічні твори дещо дають змогу реконструювати найістотніші моменти світогляду стародавніх слов'ян, однак слід мати на увазі, що навіть письменники середньовіччя мали справу вже з розмитими формами язичницьких вірувань і культів. Спірним досі залишається навіть склад слов'янського «пантеону», а історика культури цікавлять еволюція релігійних вірувань, розвиток полідоксії та політеїзму, оцінка конкретних форм міфологічної та релігійної свідомості. Розуміння природи слов'янського язичництва необхідне тим більше, що християнизація Русі століттями залишалась поверховою, в широкому середовищі панувало фактично двовір'я. Генезис культури і світогляду Київської Русі не можна зрозуміти без врахування впливу дохристиянської спадщини.
Б. А. Рибаков висував переконливі аргументи на користь терміна «язичництво» для позначення вірувань давніх слов'ян 87. До цих аргументів можна додати, що слово «язик» означало тоді не лише мову, а й етнос. Тому термін «язичництво» означає етнічну релігію слов'ян на відміну від понадетнічних, «світових» релігій, як-от християнство. При цьому було б безпідставним ототожнювати весь світогляд слов'ян із язичництвом, адже будь-який світогляд не тотожний релігії.
Етнічний характер слов'янського язичництва проявляється, зокрема, в тому, що глибинними коренями воно входить у релігійні уявлення далеких індоєвропейських етнічних предків слов'ян. Це дає змогу проводити обережні аналогії з релігіями і міфологіями всіх індоєвропейських народів. Штудії в галузі порівняльної міфології та індоєвропеїстики користуються в наш час надійними методиками, що допомагає усунути чимало «білих плям» у культурному минулому, спираючись на незначні з першого погляду дані та зіставлення. Принаймні можна впевнено твердити, що уявлення про примітивність первісних слов'янських вірувань, які нібито зводились до простих забобонів, не мають під собою основи. Вже не пізніше IV тис. до н. е. індоєвропейські народи мали складну ідеологію, розвинені міфи і релігійні вірування, сліди яких виразно видно в усіх їхніх мовних потомків, включаючи слов'ян.
З іншого боку, саме етнічний характер первіснорелігійних уявлень за умов масових переселень племен та міжетнічних контактів надзвичайно ускладнював картину. У всіх народів на певному щаблі їхнього розвитку освоєння нових земель навіть за умов витіснення аборигенного населення вимагало компромісу із «чужими богами» — господарями даної землі. Численні шлюби з іноплеменниками за умов асиміляції місцевого населення ще більше посилювали проникнення в язичницькі культи і вірування чужоетнічних елементів. Існують археологічні докази різноманітності поховальних обрядів навіть всередині «літописних» племен. Часті були зміни поховальних обрядів, що свідчить про зрушення у світогляді та віруваннях; так, курганний обряд із трупоспа-ленням переважає наприкінці розглядуваного періоду, а на півдні кургани з трупо-покладанням витісняють поступово кремацію. Всі зміни культу зараз уже неможливо врахувати, можна лише брати до уваги різноманітність «пантеонів» міфів як у просторі, так і в часі.
Абстрагуючись по змозі від історико-культурних деталей, звернемо увагу передусім на систему первіснорелігійних уявлень, тобто на групування релігійно-міфологічних персонажів за їх загальними функціями.
Найархаїчнішим протиставленням, яке збереглося у слов'янському світі від індоєвропейської епохи і мало ще глибші корені, було й протиставлення «Небо — Земля». На якихось дуже ранніх стадіях розвитку існував культ Неба і його дружини — Матері-Землі. В кількох ранніх гімнах «Рігведи» оспівується Дьяус-Пітар, що асоціюється з небесним світлом і днем. Але вже у «Рігведі» культ Дьяуса є згасаючим. Відбитком цього культу залишилось у індоєвропейських народів позначення самого терміну «бог» (аеиз —лат.). Виняток становлять лише іраномовні народи та слов'яни. Десакралізація старого бога проявилась тут у десакралізації неба, що виразилось у заміні його імені словом, похідним від слова «хмара» (в тому числі слов'янське «небо»). Р. Якобсон вважає, що «релігійна революція» в іранському світі проявилась в тому, що слово, похідне від «Дьяус», було витіснене іменем бога-пода-теля Бхага, який співіснував з богом-роз-подільником Атса 88. Можливо, йдеться не про «біографію» одного з богів, а про приписування верховним істотам головної функції розподілу благ (пор. староінд. ЬЬа^ап — добро, щастя; податель; авест. Ьауа — доля, щастя, бог). Важливо підкреслити, що саме лише вживання того чи іншого слова, в тому числі слова «бог», не дає підстав ототожнювати архаїчні уявлення, з ним пов'язані, з пізніми релігійними уявленнями про бога. Зокрема, як вже говорилось, ні Дьяус, ні його «наступники» не були в уявленні давніх слов'ян та їхніх предків творцями світу, бо не було основ для уявлення про «творення світу з нічого».
У слов'янському світогляді є й інші релікти того часу, коли табу на шлюб з представницями свого роду було найважливішим соціальним регулятором. Одним із таких реліктів у індоєвропейських народів є культ близнят 89. Сини — втілення бога-сонця, супутники Матері-Землі і заступники людей, Ашвіни індійської міфології, Діоскури грецької, божі сини з литовської казки тощо — незмінний елемент індоєвропейських міфів. Солярний характер цих персонажів підкреслюється їх ототожненням з кіньми. У слов'янському матеріалі відображенням культу близнят є симетричні вершники поряд із світовим деревом або його аломорфами (жінкою-деревом, світовим стовпом), симетричні кінські голови, симетричні птахи.
Іншим проявом мотиву інцесту в індоєвропейській міфології є мотив «жінка-дочка», мотив одруження бога на власній дочці і у зв'язку з цим специфічна форма культу близнят — «близнята» мати — дочка. Приклад таких персонажів — грецькі Деметра (букв, «мати земля») і Кора (Персефона, «Кора» — букв. «дочка»). Б. А. Рибаков переконливо показав загальнослов'янський характер культу богині Лади і її дочки Лелі і близькість його культу до Деметри і Кори.
Закономірністю розвитку релігійно-міфологічних уявлень індоєвропейських народів було висунення на певному етапі на перше місце в пантеоні різних богів військового бога-громовержця, в слов'янському світі представленого Перуном. Таким був Індра в індійських віруваннях, Тор — у германців, Зевс і Юпітер — у греків і римлян (вони залишили за собою імена, похідні від прадавнього «Дьяус»).
Безсумнівний і загальнослов'янський характер культу бога-громовержця Перу-на, і його індоєвропейські витоки. У міфології індоєвропейських народів Перун відобразився у образі бога-змієборця. До символів Перуна належав кінь, солярний і громовий знаки вказували на функції цього бога. Ступінь антропоморфізації Перуна, характер його культу — історичні деталі, які можна опустити. Герой сонячних міфів, в тому числі слов'янських, одержує перемогу над змієм — символом хтонічних сил — в полудень. Можна нагадати спостереження Б. А. Рибакова про те, що, оскільки культ Перуна в християнську епоху був заміщений культом Іллі пророка, що їздить по небу у вогненній колісниці, то первісним днем громовержця Перуна був, мабуть, сучасний «Іллін день» — 20 липня, тобто влітку.
Відомо з багатьох джерел, що слов'яни поклонялись гаям. «Культ дерев» був помітним навіть у XIV ст. на такій далекій околиці слов'янського світу, як Альпи. Дослідження В. В. Іванова та В. Н. Топо-рова показали, що у стародавніх слов'ян побутував культ не просто гаїв чи дерев, а дерев на узвишшях, причому етимологія відповідних термінів пов'язана із словом «Перун». Характерно, що і у східних, і в західних слов'ян існував звичай робити статую бога з дерева.
Якщо культ гаїв був лише культом Перуна, асоційованого з дубом, то виникає питання, чи не був Перун головним слов'янським богом? Такий висновок можна зробити, зокрема, зі свідчень Прокопія Кесарійського (VI ст.), який говорив, що слов'яни «бога блискавки вважають єдиним господарем усього» 90. Безсумнівно, спроби князя Володимира упорядкувати язичницький пантеон включали висунення на перше місце серед богів Перуна.
Потрібні були століття, щоб християнська ідеологія, навіть в сильно огрубілому і наближенному до язичництва вигляді, оволоділа масовою свідомістю. Язичницькі обряди існували і пізніше, після введення християнства, пристосовуючись до пього і, водночас видозмінюючи його.
Пошук нових ідей здійснювався на руйновищі патріархального родового побуту, серед мертвих ціпностей, від яких залишались позбавлені смислу стародавні обряди, але ці обряди були тим живильним середовищем, яке всіляко використовували проповідники християнства.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией