***
Главная » Історія філософії України » Космос у системі слов'янської міфології і фольклору



Космос у системі слов'янської міфології і фольклору


У слов'янській культурі, як і в усіх античних культурах, космос як світ порядку протиставлявся хаосу — світові безпоряд-ку. Фактично це зіставлення відповідає опозиції «свій світ — чужий світ», «світ культури — світ ворожої і неосвоєної природи».
«Порядок» слов'янською мовою називається «ряд». *Єеред значень слова «ряд» у давньоруських текстах І. Срезневський виділяє «стрій», «ряд, розташування предметів один коло одного», «стрій, бойовий порядок», «ряд крамниць», «порядок», «черга, число, раз», «ступінь», «розряд», «управління», «благоустрій», «устав, правило», «розпорядження», «справа», «суд», «судовий вирок», «договір», «умова», «уго-вір» 18. Уявлення про порядок у ті київські часи охоплювало і фізичні його прояви в кількості і якості (ступінь, міра), як просторовий і числовий порядок, і соціальний порядок, зокрема обмін (звичайно еквівалентний).
В епоху, коли писалися літописи, «ряд» як обмін був передусім товарообміном, світською справою. Але не менш, якщо не більш, давнім видом обміну є ритуальний обмін — «ряд». Таким «рядом», зокрема, був обмін пригощенням (спільна їжа) і шлюб. Коли свати приходили до дому нареченої з хлібом і в знак згоди наречена приймала хліб, це, звичайно, не означало, що еквівалентом обміну, вартістю нареченої був хліб. Суттю, соціальною субстанцією «обмінюваних об'єктів», еквівалентом обміну був «ряд», договір між родами і сім'ями, соціальний союз, який створювався за допомогою символічного обміну «речами», певна форма суспільного порядку. Такий же характер мала спільна трапеза. Як свідчить лінгвістика, уже в спільних предків індоєвропейських народів два різних терміни означали «дарування» — «дарування як символічний акт, що вимагає відповідного віддарування» і «дарування як акт матеріальної передачі, що вимагає відповідного віддарування»19. У слов'янських мовах є похідні від першого і від другого кореня: наприклад, давньоруське «дача» — «дарована князем земля», давньоруське «міна» — «стосунки, обмін»20. Слово «мир» (тігь) походить від глііга — (ведичне), тіОга (авестійьке), ніікга21. У давньослов'янській мові слова *аагь, *тігь, *рігь (від рііь) та 2П"ь (від гііь) утворювали особливу групу з обрядово-культовою семантикою. З одного боку, «мир» втілював уявлення про ті соціальні зв'язки, що їх підтримувала людина в своєму «мирі» — общині. З другого — за образом і подобою цього соціального світу-миру мислився Космос як Світопорядок, що асоціювався зі світлом на противагу темряві (пор. сучасну українську поговірку «що світла, то й мира») 22.
Слово «вне» походить від індоєвропейського уапаш — «ліс». На півдні східнослов'янських земель «чуже» асоціювалось насамперед з полем (див. північне «лесо-вать» і укр. «полювати», «польовий» — «дикий», напр. «польова миша», «полевой цветок») 23. Польський етнограф К. Мо-шинський писав, що у його сучасників — мешканців глухих сіл першої чверті століття — завжди є відчуття небезпеки територій, які вони вважають чужими. Найменш небезпечні свій дім і садиба, та й то обжитий дім, не новий. Небезпечніше у чужих у дворі або вдома, особливо у недобрих людей. Зовсім небезпечно — у чужому селі, в полі, на дорозі. Але варто було якійсь події порушити звичайний хід речей, «ряд» — порядок, наприклад, хтось із односельчан помирав надто швидко після останніх похорон, або пройшла звістка про падіж худоби, наступила суша, з'явився у селі чужий чоловік страшного вигляду, хтось захворів, на чиєсь весілля набралось багато майже незнайомого люду — як нерівноцінність територій з точки зору небезпеки зразу позначається на поведінці 24.
Протилежності «порядок — хаос», «своє — чуже» осмислюються у відповідній символіці і вимагають певних символічних дій. Такими символами є «світло — темрява», «верх — низ», «чоловіче — жіноче», «праве — ліве». Щодо символічного значення жіночого начала слід зауважити, що воно не означає негативного ставлення до жінки в ролі символу життя, тепла, родючості. Очевидно, опозиція «чоловіче — жіноче» постала за глибокої давнини, коли пануючим був так званий кросс-кузенний шлюб, тобто шлюб на двоюрідних сестрах: два роди були пов'язані обов'язковістю брати жінок один у одного. «Чужий світ», перетворюваний таким способом на «свій», був родом дружини, нареченої, матері. Подібним чином двоїстість слова «гість» пояснюється тим, що воно означало чуже, але «своє» — в тому числі предка-покійника (звідси «гостинець» — не просто шлях, а шлях на «той світ»)»25.
Важливою символічною дією, що означала магічне «освоєння» і упорядкування світу, була жертва, в тому числі людська. Криваві жертви — курки, худоба, кінь — були звичними у слов'ян; є відомості і про людські жертви («Повість временних літ»,— щоправда, у формі недостовірної в деталях легенди про мучеників — синів варяга-християнина; болгарський письменник Косма Пресвітер — про принесення болгарами-язичниками в жертву своїх дітей). Особливо цікавий з даної точки зору звичай «будівельної жертви», що освячувала закладення будинку. Як «будівельна жертва» у слов'ян зафіксовані кінь, півень або курка. Численні дані привели Д. К. Зе-леніна до висновку про те, що спочатку «будівельна жертва» була людською26. Вяч. Вс. Іванов показав, що у індоєвропейських текстах ритуальна цінність тварин зростає від півня до коня, за яким йде вже людина27. Можна гадати, що первісною «будівельною жертвою» була людина, поступово вона замінювалась дедалі менш ритуально цінними жертвами аж до півня (курки). Про людські «будівельні жертви» говорить цитований Д. К. Зеленіним уривок із християнського номоканону: «...при будові домів мають звичай класти людське тіло як фундамент. Хто покладе людину у фундамент, тому покарання — 12 років церковного покаяння і 300 поклонів. Клади в фундамент кабана або бика і козла» 28.
Взагалі кажучи, в часи, коли були лише пережитки язичницької релігії, жертва сприймається жертвувальниками як торговельна угода з богом. Однак попри меркантильність таких стосунків жертва — не простий, а сакральний обмін. Що ж було суспільним еквівалентом «обміну» між людиною і світом при жертвопринесенні?
Стародавні тексти підказують мотив, природний для сакрального «обміну». Так, згідно з Ведами, всесвіт виник із тіла первозданної людини Пуруші, яку боги на початку світу принесли в жертву. її розчленували на частини: з уст виникли брахмани, з рук — воїни-кшатрії, з чересел — землеробці-вайш'ї, з ніг — нижча каста шудр. Головні елементи світопоряд-ку уподібнюються, таким чином, соціальним групам: голова або уста світу — жер-ці-брахмани, руки світу — воїни, чересла світу — землероби і скотарі. В текстах є й паралельні ототожнення: космос як соціальний організм, космос як елементи небесного світу, жерці — місяць, кшат-рії — сонце, вайш'ї — вогонь, шудри — вітер.
Поховання в архаїчних культурах також розглядалося, з одного боку, як будинок («домовина»), а з іншого — як символічна іпостась Космосу. Важливу роль у похованні індоєвропейських народів відігравали символи круга і квадрата. Величезний етнографічний матеріал показує, що у слов'ян захист від зовнішньої стихії ми-слився у символі круга, яким обводили себе і житло так, як Хома Брут себе при похоронній відправі відьми в Гоголевому «Вії». Згадаємо, що домовина, у якій літала відьма по церкві, ніяк не могла проникнути до круга: «Філософ бачив її майже над головою, але разом з тим бачив, що вона не могла зачепити круга, ним окресленого, і посилав свої заклинання». Окреслений сакральним кругом сакральний простір — інший простір, ніж той, який «вне», «ззовні».
«Садиба» по-польськи оЬеізсіе і по-українськи «обійстя» означає дослівно «місце, яке обходять довкола». Археологічні дані і реконструкція стародавніх значень праслов'янського оЬгііо — «спільний», старослов'янського «обьщь», «Космос», оЬ('ь)-1ь, чеського оЬГу — «круглий» говорять про давні круглі поселення, що відображали риси соціальної структури31. У зв'язку з магічним значенням круга аналогічна роль приписувалася поясові, перев'язі, ланцюгові, персневі, вінкові тощо 32.
Семантика замикання, закривання у всіх видів магічного кола очевидна. Цікавий зв'язок ідеї оточеного, освоєного простору з ідеєю єдності, цілісності. Вказуючи на семантичну нерівноправність чисел в архаїчній свідомості, В. Н. Топоров говорить про зв'язок ідеї цілісності з поняттям одиниці, цитуючи при цьому російську пісню: «Убил-то он сильї за цело сто, И убил-то он сильї за другое сто, Убил-то он сильї за третье сто» 33. В ряді, де «целое, другое, третье» — одиниця, єдність осмислена як цілісність на протилежність хаотичній множині, початок рахунку, нерівноцінний за смислом будь-якому іншому числу, оскільки він є мірою чисел. Давньогрецька математика слідом за піфагорейцями й елеатами саме так, як міру, монаду, а не число, розглядала одиницю.
Якщо круг символізує одиницю-ціліс-ність, то відповідно до давньої індоєвропейської традиції чотирьохстороння споруда, чотири сторони взагалі символізували упорядковану безконечність світу. Фольклорні вітри дмуть завжди на «всі чотири боки».
Найповніше ця символіка виражалась у поховальних спорудах. Чорна Могила X ст. у Чернігові побудована так само, як і курган над Патроклом, за «Іліадою», і так, як пояснювала обряд «Шатапатха Брахмана». Небіжчика спалювали в квадратній дерев'яній домовині («краді великій») з дерев'яним перекриттям, над попелищем зводили величезний круглий курган — мабуть, за допомогою вірьовки, закріпленої в центрі згарища 34. Тексти «Шатапатхи Брахмани» пояснюють значення квадрата, в формі якого будувався дерев'яний зруб для спалення небіжчика: квадрат пов'язувався з чотирма сторонами світу. Звідси і уявлення про «квадратну Вару», якою першопредок відгородив світ від Хаосу 35.
Архаїчна космологія і космогонія позначились на народних календарних святах, які зберегли потужний пласт дохристиянських обрядів та символів. Виділивши у річному циклі чотири точки, весняне та осіннє рівнодення, літнє і зимове сонцестояння, звернемо особливу увагу на свята, близькі до них в часі. При цьому помітимо, які риси свят переважають — сімейні чи суспільні (особливо при поминанні померлих), як співвідносяться вегетативна сила природи і солярна сила, символізована вогнем.
Вимальовується приблизно така картина. Найбільш різко виражені полярності — літо і зима, час тепла і світла і час холоду і темряви. Свята осіннього рівнодення немає із зрозумілих причин — це страшні, трагічні дні, тут святкувати нічого; рівновага сил між світом і темрявою починає схилятися в бік темряви, день починає меншати, сонце поступово викрадається хтонічними силами. Це час смерті — в'янення, час, коли вогонь переноситься в сімейне вогнище, атомізується, коли від землі беруть силу (шляхом качання по полю), щоб витримати зиму, коли не люди ховають Мару, а Мара того й дивись поховає Сонце. Починається відділення вегетативної сили Світового Дерева від сили Вогню, і люди рятують вогонь по хатах. Тоді вони виявляються наодинці із своїми небіжчиками (осінні поминання відбувалися вдома і вночі). Восени укладалися і ламалися всі угоди, зміцнювались соціальні зв'язки.
Боротьба вогняного начала з темрявою, в міфах усвідомлювана як поєдинок сонячного героя з темною силою, що викрала Сонце, підходить до найважчого рубежу, коли зусиллями героя нижній світ покривається льодом. Це — максимальне відторгнення вогняної і вегетативної сил, яке загрожує загибеллю Ряду-Порядку.
Але занурення темної сили під лід — переддень перемоги. Наступає поворот до весни, неначе крик Світового Півня пробуджує сили світла, і починаються дні великого чаклування, дні підготовки чоловічих спілок і ініціацій — зимові святки: Всесвіт починає прагнути до поєднання сил Древа з силами Вогню. Нарешті, наступає драматичний момент — весняне
рівнодення, рівновага сил, коли за допомогою сил, відданих землі людьми шляхом перекидання і качання по полях, за допомогою вогнищ Сонце простує до перемоги. Вогонь виноситься з сімейних вогнищ на узвишшя, назустріч Сонцю.
Повне торжество сонячного начала, повна перемога солярних сил відбувається в день літнього сонцестояння: Сонце звільнене, вегетативні сили максимально об'єднані з вогняними, навіть вода стає очищеною і заплідненою вогнем. Найповніша тоді свобода людини від соціальних пут, травестійно ховається Мара, травестійного характеру набувають зустрічі з предками... Та в цей чуттєвий гімн перемозі вплітається тривожний мотив: від сонячного колеса гине солярний герой, день починає скорочуватися, знову темні сили підкрадаються до Сонця, світового Вогню. Настане осінь — час, коли люди візьмуть у землі те, що віддане їй весною; в цей час сили нижнього світу стануть звойовувати Світло — але це буде й час зміцнення соціальних, сімейно-родових і договірних зв'язків, спілкування з сімейними духами-предками, час, коли Вогонь підтримуватимуть сімейні осередки Космосу — і всі дружними силами відстоять Сонце. Рух від максимального зміцнення соціальних зв'язків восени до перенесення центру ваги з сімейного вогнища на космічну солярну арену, торжества чуттєвості — певний контрапункт в симфонії циклічного руху Космосу.
Наївне ототожнення людського і природного Космосу в архаїчній свідомості давніх слов'ян було формою узагальнення величезного досвіду освоєння природи людиною.



Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией