***
Главная » Історія філософії України » Світогляд і духовна культура східних слов'ян в історичному генезисі



Світогляд і духовна культура східних слов'ян в історичному генезисі

Вивчення генезису духовної культури і її історичних типів висуває насамперед проблему вираження в культурі певного світогляду і навпаки — вираження у формах світогляду певного типу культури. Світогляд і духовна культура здаються нероздільними. Наприклад, в більшості праць з історії первісного суспільства духовна культура цього суспільства зводиться до міфології і різноманітних форм первісної релігійності (магії, тотемізму, фетишизму та ін.). Відтак здрібнюється не тільки духовна культура, а й світогляд, який тут зводиться до символічної, знакової форми свого вираження. Насправді світогляд і духовна культура перебувають у відношенні діалектичної тотожності, здатної розростатися у протилежність: то світогляд може протистояти культурі як марновірство, то сама культура може протистояти світогляду як сукупність бездушних, мертвих форм. Однак, перш ніж розглянути це питання в площині історичного генезису, зупинимося на самих поняттях «світогляд» і «культура».
Термін «культура» полісемантичний. Вія є категорією багатьох наук: біології, геології, археології, історії, етнографії тощо. У філософію він вперше введений римським філософом, відомим оратором Ціце-роном. У той час це слово вживалось у значенні обробітку землі, тобто агрокультури. Ціцерон застосовував його до визначення виховання розуму. Обробка, «культура розуму» і є філософія. Починаючи від Нового часу, поняття «культура» вживається у філософії в широкому значенні: як все, що е творчістю людини на відміну від того, що існує до і незалежно від людини, тобто від «натури».
Марксистське розуміння культури сягає своїми теоретичними коренями класичної німецької філософії. Вже видатний німецький просвітник XVIII ст. І. Гердер пов'язував розвиток культури з історичним прогресом людства. До культури він зараховував мову, мистецтво, релігію, науку, ремесла, сімейні відносини, державне управління та ін. Вважаючи культуру найважливішим чинником розвитку людини, І. Гердер виникнення самої культури називає другим народженням людини, в зв'язку з чим пише: «При бажанні ми можемо дати цьому другому народженню людини, що проходить крізь усе її життя, назву, пов'язану або з обробкою землі — «культура», або з образом світла — «просвітництво». Цей ланцюг культури і просвітництва з краю в край охоплює всю землю» 7.
Ідеї Гердера про соціальне (друге) народження людини в культурі і через культуру були глибоко обгрунтовані і розвинені на ідеалістичній основі у філософії Гегеля. В своїй «Феноменології духу» Ге-гель усі форми людської діяльності, включаючи мислення, працю, моральність, право, державу, релігію, науку розглядає як формоутворення людського духу, тобто як те, що формує і розвиває його, забезпечує перехід до вищого щабелю. Однак ідеалізм і буржуазне світосприйняття не дали змогу Гегелю зрозуміти, що основою всіх формоутворень людського духу є матеріальна дійсність, суспільне виробництво, праця, розвиток яких забезпечує, зрештою, прогрес людства.
У марксистському розумінні культура — це система тих форм і засобів людської життєдіяльності і спілкування, які на певному історичному етапі забезпечують виникнення, існування і розвиток людини. Матеріальна культура — це умовно, в абстракції, виділена сукупність форм і засобів матеріальної (переважно виробничої) життєдіяльності, а духовну культуру утворюють форми і засоби духовної життєдіяльності, звичайно, в єдності і зумовленості матеріальною життєдіяльністю. Елементами культури можна вважати і кам'яне рубило, і піраміду, і клинопис, і той або інший міф, але взяті саме в функції засобів становлення і розвитку людини.
У філософській літературі під світоглядом розуміють узагальнену систему «поглядів людини на світ загалом, на місце окремих явищ у світі і на своє власне місце в ньому, розуміння і емоціональна оцінка людиною сенсу своєї діяльності й долі людства, сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань і ідеалів людей» 8.
З таким визначенням в принципі можна погодитися. Однак його слід істотно конкретизувати саме в плані вираження в ньому соціальних функцій світогляду. З цього боку в дослідженнях Інституту філософії АН УРСР запропоновані такі визначення: світогляд є насамперед формою суспільної самосвідомості, через яку суб'єкт світогляду (індивід, клас, суспільство) усвідомлює свою сутність, місце у світі, спосіб властиво людського буття. Водночас світогляд за своєю суттю є способом духовно-практичного освоєння світу, в якому світові наявного буття, чужому, ще не освоєному людиною, протиставляється світ реалізації її людських матеріальних і духовних потреб, ідеалів, надій і сподівань 9. Це випливає з цілепокладаю-чого характеру людської діяльності, коли, перше ніж перетворювати світ матеріально-предметно, людина перетворює його ідеально, у своїй свідомості, світогляді.
Для розуміння внутрішньої єдності і навіть тотожності процесів становлення світогляду і духовної культури вже в антро-иосоціогенезисі фундаментальне значення має розгляд світогляду як атрибуту свідомості. Свідомість за своєю суттю і є світогляд. Наведемо визначення свідомості, запропоновані в працях видатних психологів. У відомій праці «Буття і свідомість» С. Л. Рубінштейн пише: «...свідомість реально виступає насамперед як процес усвідомлення людиною навколишнього світу і самої себе» 10. Аналогічне визначення свідомості дає і О. М. Леонтьєв: «Свідомість у своїй безпосередності,— пише він,— є картина світу, що відкривається суб'єктові, в яку включений він сам, його дії і стан» п.
За такого розуміння свідомість є функціонуючим світоглядом. А це означає, що процес виникнення свідомості має розглядатись як процес становлення світогляду і навпаки — процес становлення світогляду як процес виникнення свідомості і, отже, духовного життя загалом.
Звичайно, свідомість не зводиться до світогляду. Історично виникнувши і збагатившись у процесі суспільної практики, вона «супроводжує», суб'єктивно організовує майже всі прояви людського життя, образно кажучи, всі «рухи нашої душі». І все ж стрижнем свідомості людини, який задає їй горизонт і спосіб бачення світу та самої себе, є світогляд.
Історично першою відомою формою суспільної свідомості була родова свідомість людини епохи формування кровнородових і родоплемінних відносин. Усвідомлення індивідом своєї нерозривної, «кровної» єдності з родом і самосвідомість роду як цілісного суб'єкта родоплемінних відносин і суспільної виробничої діяльності були дуже важливими чинниками закріплення, функціонування і розвитку родових відносин.
Родова самостійність виражалась в уявленні про єдине «кровне» походження всього роду від якогось предка. Однією з форм опредметнення цієї свідомості, способом її вираження (звичайно, в знаковій, символічній формі) був тотемізм. Він матеріально, предметно уособлював єдність роду і водночас його відмінність від інших родів. Це, власне, і вело до ілюзії, що не рід створив тотем, а тотем створив рід. Дану ілюзію поділяла не тільки первісна людина — в неї впадало багато дослідників первісної культури, які вбачали джерело тотемізму в релігійності первісної свідомості. Йдеться, зокрема, про те, що в культурологічній літературі з історії первісних суспільств віддавна, ще від християнських місіонерів, склалась традиція описувати первісні культури в термінах релігії, зводити всі основні їхні форми до різноманітних проявів релігійності — магії, культу предків, фетишизму, тотемізму, анімізму та ін. Усі такі й подібні вияви первісної релігійності, безперечно, виникли історично. Однак не вони визначали зміст духовного життя і духовної культури первісної людини. Вони були тільки зовнішньою формою реалізації предметного, культово-обрядового втілення глибших духовних процесів.
^Зїюдські почуття формувались як суспільні почуття, у них суспільно долався зоологічний індивідуалізм і закладався фундамент суто людської прихильності до роду, батьків, родичів, друзів, подружньої любові, а зрештою, й любові до свого народу та батьківщини. У цих прихильностях відбувалось і становлення моральних та естетичних почуттів, здатності насолоджуватись вчиненим добром, виконаним обов'язком, захоплюватись звершеним іншими, схилятися перед подвигом тощо.
За своєю природою почуття можуть сприймати об'єкт тільки в його одиничності. В зв'язку з цим загальний, суспільний об'єкт, як, наприклад, рід, народ, батьківщина, вони з необхідністю індивідуалізують, персоніфікують, уособлюють. І тільки в такій уособленій, ідеалізованій формі цей об'єкт стає предметом чуттєвої прихильності, а згодом й любові. Це стосується не лише патріотичних, а й усіх людських почуттів, які К. Маркс саме тому і назвав духовними почуттями.
Давньослов'янський культ роду і прадавній культ родильниць — прародительок, безсумнівно, відображав становлення духовних почуттів, суспільних людських прихильностей — найважливішого компонента духовної культури наших далеких предків, як і нас самих. За уважного розгляду можна відшукати ті «механізми» в матеріальному і духовному житті первісного суспільства, зовнішнім вираженням і предметною формою яких виступали магія, міфологія, різноманітні культові обряди і святкування. їхня основа зовсім не релігійна, самі вони тільки історично, впродовж тисячоліть, набули релігійного змісту. Варто враховувати й те, що почали їх вивчати за умов панування розвинутих релігій; представники останніх, як правило, описували їх у релігійних термінах, привносячи й власну релігійну свідомість.
Магію слід би розглядати як окремий компонент первісних форм реалізації нагромадженого тисячоліттями виробничого досвіду, в якому доцільна діяльність включає в себе бачення і переживання уявного як дійсного. Пізніше цей компонент від-диференціювався і набув релігійного змісту.
Винятково важливим для виділення людини з природи було вироблення того, що тепер називається первинною соціалізацією підростаючого покоління, тобто форми і способи освоєння нащадками суспільних відносин і суспільної життєдіяльності. Важливу роль тут відіграють дитячі ігри, казки, дитяча колективність, навчання, передавання досвіду тощо. У літературі, присвяченій первісному суспільству, цей аспект духовної культури досліджений не зовсім достатньо. В усіх речах невиробничого призначення чомусь вбачають культовий смисл, а не гру, в зображенні дійств — лише магію, а не навчання та ін.


Смотреть другие вопросы в разделе: Історія філософії України





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией