***
Главная » Економіка та підприємництво » Аналіз ліквідності та платоспроможності комерційних банків



Аналіз ліквідності та платоспроможності комерційних банків

У сучасній економічній літературі важливе місце належить визначенню понять «ліквідності» та «платоспроможності» банків. А також їх аналізу.

Поняття «ліквідність» комерційного банку означає можливість банку своєчасно та повною мірою забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов’язань перед усіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і розміром коштів за статтями активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

Аналіз ліквідності комерційного банку — це постійна підтримка об’єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими: власним капіталом банку, залученими і розміщеними ним коштами шляхом оперативного керування їхніми структурними елементами. З урахуванням цього у світовій банківській теорії і практиці ліквідність прийнято розуміти як «запас» або як «потік». При цьому, ліквідність як «запас» містить у собі визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами у визначений конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь їх високо-ліквідних статей за рахунок наявних у цій ділянці невикористаних резервів.

Ліквідність як «потік» аналізується з погляду динаміки, що припускає оцінку спроможності комерційного банку протягом визначеного періоду часу змінювати сформований несприятливий рівень ліквідності чи запобігати погіршенню досягнутого, об’єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного керування відповідними статтями активів і пасивів, притягнення додаткових позикових коштів, підвищення фінансової стабільності банку шляхом зростання доходів. Таким чином, кожний комерційний банк зобов’язаний самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що охоплює конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності і проведення надалі науково обґрунтованої економічної політики в галузі формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення та резервів, залучення позикових коштів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

У вітчизняній економічній літературі, на відміну від сталої міжнародної банківської термінології, часом змішуються два поняття — ліквідність балансу банку і його платоспроможність, що призводить до ототожнення методів і засобів підтримки ліквідності і платоспроможності кредитних інститутів. Якщо перше більшою мірою справа самого банку і він самостійно вибирає в конкретних умовах ті або ті засоби підтримки своєї ліквідності на рівні встановлених норм, то друге, як правило, належить до функцій держави в особі Національного банку.

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus — рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти. Як вода за ознакою текучості відноситься до рідини, так і активи банку в залежності від легкості перетворення їх у грошову форму (в готівку чи в кошти на рахунках банку) визначаються як ліквідні або неліквідні кошти.

Активи банку за ступенем їх ліквідності можна поділити на три групи:
1. Ліквідні кошти, що знаходяться в негайній готовності, або першокласні ліквідні кошти. В їх числі — каса, кошти на коррахунку, першокласні векселі та державні цінні папери.
2. Ліквідні кошти в розпорядженні банку, що можуть бути перетворені в кошти. Мова йде про кредити та інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізовані цінні папери, зареєстровані на біржі (як і участь в інших підприємствах і банках), та інші цінності (включаючи нематеріальні активи).

3. Неліквідні активи — це прострочені кредити і ненадійні борги, будинки і спорудження, що належать банку і відносяться до основних фондів.

Баланс вважається ліквідним, якщо його стан дозволяє за рахунок швидкої реалізації коштів за активами покривати термінові зобов’язання по пасиву. Можливість швидкого перетворення активів банку в грошову форму для виконання його зобов’язань визначається поруч з чинниками, серед яких вирішальним є відповідність термінів розміщення коштів термінам залучення ресурсів. Інакше кажучи, який пасив за терміном, таким має бути й актив; тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном звільнення коштів за активами в грошовій формі і сумою й терміном майбутнього платежу по зобов’язаннях банку.

«Банки мають два джерела забезпечення ліквідності — внутрішні та зовнішні. Внутрішня ліквідність втілена в певних видах активів, що швидко реалізуються і для яких є стійкий ринок та які є надійним об’єктом вкладання коштів в очах інвесторів. Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом набуття банком на ринку таких зобов’язань, які збільшують його запас ліквідних коштів» [5, с. 27].

На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: що більшою є частка першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, то вищою є ліквідність банку. В міжнародній банківській практиці найліквіднішою частиною активів вважається касова готівка, під якою розуміють не лише гроші в касі, а й кошти, що перебувають на поточному рахунку даного кредитного інституту в Національному банку. Ліквідними статтями в країнах ринкової економіки вважаються першокласні короткотермінові комерційні векселі, що банк може переоблікувати в Національному банку, цінні папери, гарантовані державою. Менш ліквідними є банківські інвестиції в довготермінові цінні папери, тому що їх реалізація протягом короткого терміну не завжди можлива. Як важколіквідні активи розглядаються довгострокові позички і вкладення в нерухомість.

Крім того, ліквідність банку залежить від ступеня ризику окремих активних операцій: що більшою є частка високоризикованих активів у балансі банку, то нижчою є його ліквідність. Так, на практиці до надійних активів заведено відносити наявні кошти, а до високоризикованих — довготермінові вкладення банків. Ступінь кредитоспроможності позичальників банку має істотний вплив на своєчасне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: що більшою є частка високоризикованих кредитів у кредитному портфелі банку, то нижчою є його ліквідність. Ліквідність залежить також від структури пасивів балансу. Якщо за вкладами до запитання вкладники вправі зажадати гроші в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, тож за інших рівних умов підвищення питомої ваги вкладів до запитання і зниження частки строкових вкладів знижує банківську ліквідність. Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних засобів, також впливає на рівень ліквідності балансу.

«Отже, банк вважається ліквідним, якщо суми його коштів, що банк має можливість швидко мобілізувати з інших джерел, дозволяють своєчасно виконувати зобов’язання за пасивами. Слід наголосити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинен мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов’язань, поява яких може бути викликана зміною стану грошового ринку, фінансового стану клієнта або банку партнера» [2, с. 61].

Протягом 60-х, 70-х років більшість іноземних банків, за ініціативою крупних банків, як джерело ліквідних коштів використовували позики на грошовому ринку. Стратегія управління запозиченою ліквідністю передбачає запозичення грошових коштів в обсягах, необхідних для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні кошти [4, с. 321].

Ліквідність балансу банку аналізується за допомогою розрахунку спеціальних показників, що відображають співвідношення активів і пасивів, структуру активів. У міжнародній банківській практиці найчастіше в таких цілях використовуються коефіцієнти ліквідності. Вони є співвідношенням різноманітних статей активу балансу кредитного походження з визначеними статтями пасиву чи, навпаки, пасивів з активами. Показники ліквідності в різних країнах мають різноманітні назви, неоднаковими є методики їх обчислення, що пов’язані зі сформованою практикою і традиціями, залежать від спеціалізації та розмірів банків, проведеної політики в ділянці кредиту й ряду інших обставин.

Тож можна зробити висновок про те, що взаємозв’язок між поняттями «ліквідність балансу» і «ліквідність банку» полягає ось у чому. По-перше, ліквідність балансу передбачає моментальну оцінку стану банку на визначену дату, отже ліквідність балансу є складовою частиною ліквідності банку. По-друге, баланс комерційного банку повинен забезпечувати надання даних аналітичного і синтетичного розрахунку у формі, прийнятній для розрахунку сукупної ліквідності банку. При недотриманні другої умови може виникнути ситуація, коли, володіючи достатньо ліквідним балансом на визначену дату, банк проте цілком або частково неліквідний. У такій ситуації виникає потреба проаналізувати ризик незбалансованої ліквідності.

Ризик ліквідності звичайно визначають як ризик, що змушує банк у визначений момент набувати готівку за більш високою ціною чи втрачати вартість своїх активів. При цьому активи банку вважаються ліквідними лише в тому разі, якщо їх можна швидко продати і якщо їх можна продати без втрати їхньої вартості. Пасиви банку вважаються ліквідними, якщо банк може одержати позичку за ставкою, адекватною тій, за якою одержують кошти банки-конкуренти.

Звичайно для аналізу ліквідності застосовуються коефіцієнти короткотермінової і середньотермінової ліквідності; вони обчислюються як відношення короткотермінових ліквідних активів або середньотермінових активів до відповідних за термінами пасивів. У ряді країн ринкової економіки банки зобов’язані підтримувати коефіцієнти ліквідності не нижче визначеного рівня, названого нормою ліквідності.

Норми ліквідності в одних країнах встановлюються органами банківського і валютного контролю, в інших — банківським законодавством; їх розмір визначається з урахуванням накопиченого досвіду та конкретних місцевих умов. У нашій країні з метою контролю за ліквідністю комерційних банків 1989 р., після шістдесятирічної перерви, також були запроваджені норми короткотермінової і середньотермінової ліквідності. Аналіз рівня ліквідності банку досягається шляхом складання значення коефіцієнтів ліквідності конкретного банку з встановленими нормами. Підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення визначеної політики банку в ділянці пасивних і активних операцій, з урахуванням конкретних умов грошового ринку, специфіки клієнтури, особливостей виконуваних операцій, можливостей виходу на нові ринки і розвитку банківських послуг.

Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності. «Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання» [1, с. 7].

Проте вона залежить не лише від ліквідності балансу, а й від ряду інших чинників. До їх числа належать: політична та економічна ситуація в країні чи регіоні, стан грошового ринку, можливість рефінансування у Національному банку, розвиток ринку цінних паперів, наявність і досконалість заставного й банківського законодавств, величина власного капіталу банку, надійність клієнтів і банків-партнерів, рівень менеджменту в банку, спеціалізація та різноманітність банківських послуг даної кредитної установи та інші чинники. Одночасно зазначені чинники впливають прямо чи опосередковано на ліквідність балансу банку, а також перебувають у визначеному взаємозв’язку один з одним.

За відсутності ліквідності банк навряд чи може бути платоспроможним. Як свідчить практика, втрата банком ліквідності зрештою призводить до його неплатоспроможності, внаслідок чого настає банкрутство.

«Таким чином, у забезпеченні діяльності комерційного банку високого рівня стабільності, стійкості і надійності ліквідність — первинна, платоспроможність — вторинна» [3, с. 158].

Національні банки країн ринкової економіки регулюють платоспроможність комерційних банків за допомогою встановлення обмежень зобов’язань банку, межі заборгованості одного позичальника, введення особливого контролю за видачею значних кредитів, створення системи рефінансування комерційних банків і обов’язкового резервування частини залучених коштів, проведення процентної політики та здійснення операцій із цінними паперами на відкритому ринку. У даний час у нашій країні також регулюється платоспроможність комерційних банків. Комерційні банки управляють своєю платоспроможністю за допомогою методів розпізнавання, оцінки та контролювання ризику втрати ліквідності і платоспроможності.

Література:
1. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління Національного банку України від 14.04.98 за № 141 та зареєстрована Міністерством юстиції України 15.05.98 за № 323/2763, із змінами та доповненнями.
2. Банковское дело / Под ред. О. И. Лаврушина. — М.: Банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992.
3. Банки и банковские операции / Под ред. проф., чл.-кор. РАЕН Е.Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, 1997.
4. Вступ до банківскої справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра, 1998.
5. Усоскін В. М. Современный коммерческий банк. Управление и операции. — М.: ИПЦ «Вазар-Ферро», 1994.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией