***
Главная » Економіка та підприємництво » Концептуальні основи класифікації джерел формування фінансових коштів підприємства



Концептуальні основи класифікації джерел формування фінансових коштів підприємства

В умовах сучасного розвитку ринкових економічних відносин між суб’єктами господарювання, що склалися на даному етапі в Україні, одним з найважливіших питань, що постають перед підприємствами, є питання забезпечення ефективної діяльності через знаходження достатньої кількості фінансових (грошових) коштів. У зв’язку з цим актуальною є проблема дослідження теоретичних аспектів складу джерел формування фінансових коштів підприємств, їх уточненого понятійного змісту в сучасному баченні економічної теорії.

Багато економістів зверталися до тлумачення такої категорії, як фінансові кошти. Деякі з них ототожнювали поняття фінансових коштів підприємства та поняття фінансових ресурсів. Так, російські економісти визначили поняття фінансових ресурсів, як «…грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства та направляються на здійснення поточ¬них витрат та витрат на розширене відтворення…» [1]. Більш політекономічне визначення фінансових ресурсів дала група економістів під керівництвом професора Н.А. Сафронової. Вони визначили фінансові ресурси як «… грошові ресурси, що знаходяться в розпорядженні конкретного господарюючого суб’єкта та відображають процес утворення, розподілу та використання його доходів» [2].

Дуже схожою за своїм економічним змістом є думка українських економістів [3], але вони вже чіткіше визначаються в термінах і називають категорію «фінансові кошти підприємства». До фінансових коштів підприємства вони відносять (за видами) оборотні кошти та інвестиційні кошти.

Розглянемо класифікацію джерел формування фінансових коштів підприємства. Для цього визначимо категорію «фінансових коштів» підприємства. Фінансові кошти підприємства — це сукупність грошових коштів, що є в розпорядженні конкретного господарського суб’єкта й може бути використана для задоволення поточних і довготермінових потреб підприємства.

Під підприємством слід розуміти юридичну, виокремлену особу, яка проводить будь-яку господарську діяльність, спрямовану на отримання прибутку та має власників (акціонерів). Найпоширенішою організаційною формою підприємства є акціонерні товариства. Характерними рисами такого підприєм-
ства є:
• обмежена відповідальність його акціонерів (одним з найсучасніших видів такого підприємства є акціонерне товариство відкритого типу);
• таке підприємство є «штучною» системою (юридичною осо¬бою), що має виступати від свого імені та за свій кошт.
Підприємство з вищенаведеними ознаками має право самостійно обирати способи і напрями вкладання фінансових коштів, так само, як і джерела їх формування.

Звернемося до першооснов механізму прийняття рішення на підприємстві та проаналізуємо взаємовідносини між основними дійовими особами, що впливають у той чи той спосіб на прийняття рішення підприємством як щодо вибору об’єкта інвестування, так і пошуку джерела формування фінансових коштів для обраного проекту.

Основними джерелами формування фінансових коштів підприємства є:
 кошти інвесторів-акціонерів, або засновників підприємства в межах того прибутку, що підприємство отримує в ході своєї діяльності, який може поділятися на дохід (дивіденди) і на приріст вкладеного капіталу в матеріальній і нематеріальній формі, а також у межах статутного (акціонерного) капіталу;
 кошти інвесторів-кредиторів, для яких підприємство є також, як і для акціонерів, об’єктом вкладання інвестиційних коштів, але вони відрізняються меншою схильністю до ризику і тому готові отримати менший прибуток у вигляді процентів на позичений капітал і зовсім мізерний приріст капіталу, коли ми говоримо про облігації, що мають менший несистемний ризик (ризик, що асоціюється з інвестицією в конкретне підприємство), також інвесторами-кредиторами можуть бути банківські та інші кредит¬ні установи;
 кошти інвестора-держави в межах тих податків, що підприємство не сплачує до державного бюджету (податкові пільги) та в межах державних субсидій.

У роботах видатного економіста С. Ф. Покропивного поняття джерел формування фінансових коштів класифікується, як поєднання банківського кредиту, статутного капіталу, доходів від діяльності, амортизаційних відрахувань та державних субсидій [3].

Концептуальні основи класифікації джерел формування фінансових коштів підприємства Доцільніше об’єднати джерела формування за ознакою власності, тобто розглядати питання знаходження вільних фінансових коштів у поєднанні з питанням інвестування цих коштів з боку суб’єктів економічних відносин, які в свою чергу є джерелами формування фінансових коштів підприємства. В результаті ми маємо отримати безперервний кругообіг фінансових та інвестиційних коштів.

Тож, підсумовуючи всі вищевикладені аргументи, ми можемо спробувати окреслити уточнену схему формування фінансових коштів підприємства та його видів (рис. 1). Ми бачимо, що формування фінансових коштів конкретного підприємства відбувається з джерел, що за своєю економічною спрямованістю є інвестиційними коштами, об’єднаними в ринок інвестиційних коштів інших підприємств та фізичних осіб, що складається з інвесторів-кредиторів, інвесторів-акціонерів та інвестора-держави (рис. 1).

Інвестор-кредитор — це будь-яка особа, що позичила гро-
ші на певний визначений термін підприємству під процент або за премію. Основною метою вищевизначеного інвестора-кре¬дитора є:
 щоб підприємство мало достатньо грошових ресурсів для виплати основної суми боргу і процентів по ньому;
 також кредитор зацікавлений у тому, щоб підприємство не мало жодних проблем у своїй діяльності, адже, як тільки підприємство стикається з певними фінансовими проблемами, відразу збільшується ризик невиконання підприємством-боржником сво¬їх зобов’язань.
З’ясуємо переваги кредитора і його слабкі місця. До переваг кредитора можна віднести таке:
 кредитор має першочергове по відношенню до акціонера право на задоволення своїх претензій при ліквідації підприємства — як наслідок, кредитор бере на себе менший інвестиційний ризик;
 кредитор має гарантований, фіксований прибуток на вкладений капітал у вигляді фіксованого процента тоді, коли дохід акціонера залежить від результатів діяльності підприємства в поточному періоді.

До недоліків «амплуа» кредитора можна віднести те, що він не бере участі в управлінні компанією і може втрутитися в цей процес лише тоді, коли акціонери скористаються своїм правом на неплатоспроможність, або коли кредитори почнуть справу про банкрутство підприємства. Цей недолік може вельми суттєво вплинути особливо на довготермінові кредитні стосунки, коли акціонери не завжди можуть адекватно оцінювати інвестиційні проекти і приймати проекти з низькою чистою приведеною вартістю, що може ще більше погіршити вже нестійке становище підприємства.

Іншим джерелом ринку інвестиційних коштів є кошти інвесторів-акціонерів. Акціонер виступає особою, яка намагається використати свої кошти для вкладення їх з метою перегравання ринку (тобто для отримання прибутку більшого, ніж дають альтернативні інвестиційні варіанти). Такий акціонер зацікавлений і в безпосередній участі в прийнятті рішень щодо діяльності підприємства, в швидкому зростанні прибутку й у дивідендах.

На сучасному етапі розвитку акціонерної організаційно-правової форми власності більшість підприємств мають досить значну кількість акціонерів. Такий акціонер є пересічним інвестором, який може, як правило, мати дохід у вигляді дивідендів, обмежений вплив на керівництво підприємства, що (вплив) зростає з ростом кількості акцій, якими володіє цей інвестор, а також прибуток від приросту капіталу. Такий акціонер зацікавлений у рості вартості підприємства й отриманні ним прибутку, з якого й виплачуються дивіденди. Також акціонер непрямо зацікавлений у тому, щоб підприємство сплачувало якнайменше податків з прибутку, бо вони впливають на суму дивідендів, які отримують акціонери.

Слід перелічити переваги і недоліки статусу інвестора як акціонера. До переваг інвестора-акціонера належать такі:
 він має можливість втручатися в управління підприємством (акціонерним товариством), тобто має право бути присутнім та голосувати на зборах акціонерів. Опосередковано акціонер усе-таки може втілювати в життя власну позицію з приводу подальшого розвитку підприємства, що, на його думку, призведе до максимізації доходів акціонера;
 має право отримувати будь-яку необхідну інформацію про діяльність підприємства (річні, квартальні звіти, аудиторські вис¬новки і т. ін.);
 має право призначати та звільняти директорів підприємства (директор підприємства управляє підприємством від імені акціонерів);
 має право на частину активів підприємства в разі його ліквідації, але це право може бути перевагою лише тоді, коли після задоволення всіх інших кредиторів, акціонер отримує частку активів компанії, що перевищує початковий вкладений капітал, в іншому разі таке право може розцінюватись, як додатковий ризик акціонера;
 акціонер має право отримувати безоплатно акції нових бонусних емісій;
 має право на пропозицію отримати акції нового випуску пропорційно пакету акцій, який акціонер має (таке право називають «правом переваги») [5].
До недоліків можна віднести:
 більший, порівняно з інвестором-кредитором, ризик втратити вартість попередньо вкладеного капіталу, адже вартість акцій має більші курсові коливання, ніж вартість облігацій;
 акціонер має менше шансів, ніж кредитор, отримати частку активів при ліквідації підприємства, адже кредитор має першочергове право на задоволення своїх інтересів в активах підприємства, що ліквідується, але в той самий час інвестор-акціонер має «право на неплатоспроможність». Таке право є дуже цінним, коли підприємство потрапляє в кризу неплатежів: обмежена відповідальність дозволяє акціонерам залишити підприємство з усіма його проблемами кредиторам.

Інвестор-держава є специфічним інвестором і в рамках ринково спрямованої економіки вплив держави на підприємст¬во є опосередкованим. Як правило, інвестування в підприємство відбувається опосередковано (тобто інвестиція здійснюється не в конкретне підприємство, а в економіку в цілому, чи в певну кількість підприємств, що виробляють одноманітну продукцію — в галузь) у вигляді встановлення пільгового режиму оподаткування. Але все одно, які б держава пільги не надавала підприємствам, у загальному плані вона зацікавлена передусім у зборі податків. Також держава виконує безпосереднє інвестування конкретних підприємств у рамках проектів реструктуризації або санації стратегічно важливих для країни підприємств.

І тільки тому, що з неплатоспроможного підприємства неможливо зібрати податки, держава зацікавлена в його розвитку. Слід також зазначити, що до категорії інвесторів-кредиторів ми можемо віднести банківські кредити та кредити інших фінансово-кредитних установ.

Досить специфічним джерелом формування ринку пропозиції інвестиційних коштів є амортизаційні відрахування, які за своєю природою не є повноцінним грошовим потоком. Амортизаційні відрахування, з одного боку, є вартісним вираженням старіння певних категорій активів, а з іншого, — амортизація відноситься на валові витрати і зменшує прибуток до оподаткування, і відповідно зменшує прибуток, що залишається в розпорядження акціонерів після оподаткування. Враховуючи це, ми можемо з певністю твердити, що до джерела формування пропозиції інвестиційних коштів можна віднести амортизаційні відрахування, що вкладаються інвесторами-акціонерами опосередковано через реінвестування отриманого прибутку підприємства.

Отримуючи можливість доступу до ринку інвестиційних коштів, підприємство формує власні фінансові кошти, враховуючи цінові фактори та фактори ризику. Фінансові та реальні інвестиційні кошти підприємства знову формують пропозицію інвестиційних коштів і, таким чином, кругообіг замикається і стає безперервним (рис. 1). Інвестиційні кошти можуть брати участь у формуванні обігових коштів підприємства в період утворення такого підприємства через формування статутного капіталу. Обігові кошти можуть також брати участь у формуванні ринку пропозиції інвестиційних коштів, у разі недоцільності (фінансової чи соціальної) продовження виробничого процесу, в момент переорієнтування на виробництво іншої продукції чи перевкладання коштів в іншу галузь.

Тож класифікація джерел формування фінансових коштів підприємства дозволяє нам застосувати новий, спрощеніший підхід до проблеми визначення ефективності формування та роботи фінансових коштів підприємства за ознакою власності. Також це дає нам змогу проаналізувати вплив податкової системи та дивідендної політики на формування додаткових грошових потоків у рамках підприємства.

Література:
1. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. О. И. Волковой. — М.: ИНФРА, 1997. — С. 183.
2. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. Н. А. Сафроновой. — М.: Юристъ, 1998. — С. 468.
3. Економіка підприємств: У 2-х т. / Під ред. С. Ф. Покропивного. — Т. 1 — С. 229—236.
4. Горфинкель В. Я. Экономика предприятий: Учебник для вузов. —
2-е изд. — М.: Юнити, 1998. — С. 270.
5. Дейзі Д. Збірка лекцій: Сек’юрітіз Інстітьют. — Лондон, 1998. — С. 14—15.
6. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М., 1978. — С. 117.
7. Сергеев И. В. Экономика предприятия. — М.: Финансы и статистика, 1997. — С. 134.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией