***
Главная » Економіка та підприємництво » Вплив посередницьких, консультаційних та інформаційних послуг на формування банківських ресурсів



Вплив посередницьких, консультаційних та інформаційних послуг на формування банківських ресурсів

Загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг тощо вплинули на розширення кола операцій та послуг, які може виконувати сучасний універсальний банк. Надання банківських послуг сприяє підвищенню якості обслуговування клієнтів, залученню нових клієн¬тів, зростанню та диверсифікації банківських доходів, що зрештою впливає на розширення та вдосконалення ресурсної бази комерційного банку.

Серед нетрадиційних банківських послуг дедалі важливішу роль відіграють посередницькі послуги. На практиці надання таких послуг оформляється двома видами цивільно-правових угод: договором доручення та договором комісії. За своєю суттю зазначені договори є угодами на продаж послуг. Законодавець під продажем послуг розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування чи розпорядження товарами, в тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об’єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг [1, c. 8].

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії — підписання документів, укладення угод. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, збір інформації, огляд майна тощо. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій містяться у договорі чи у виданому на його підставі дорученні. Повірений зобов’язаний терміново передати довірителеві все отримане у зв’язку з виконанням доручення (цінні папери, майно, грошові кошти, документи). Довіритель, оскільки повірений діє за його рахунок, повинен забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення, а також відшкодувати йому фактичні витрати, які необхідно було зробити під час виконання доручення.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду укласти одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента. За цим договором вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою. За угодами, які укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов’язаним не комітент, а комісіонер, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені.

Повіреним і довірителем, а також комісіонером і комітентом можуть бути громадяни та юридичні особи, зокрема банки.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії. Схожість полягає в тому, що в них є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента).

Але між ними існують істотні відмінності, зокрема:
1. За договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов’язки щодо третьої особи, а повірений ніяких прав та обов’язків за укладеними договорами не набуває.

2. Договір доручення може бути оплатним і безоплатним. Договір комісії є оплатним, причому ознака платності настільки характерна, що право на винагороду виникає у комітента незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором.

У праві окремих країн договору комісії як такого немає, там існує так званий агентський договір [4, c. 367].

Агентські послуги характеризуються тим, що одна особа (агент) вчиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Кінцевою метою агентських послуг є встановлення договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Агент, а ним може бути траст-відділ банку, діє, як правило, від імені принципала, і відповідно укладені ним або за його сприяння договори створюють права та обов’язки безпосередньо для принципала. У ряді випадків, вступаючи у відносини з третіми особами за дорученням принципала, агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала, або може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його імені. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, результат укладених ним угод лягає на принципала.

Агентські послуги включають, зокрема: збереження активів, наприклад, цінних паперів; одержання доходів за ними та повідомлення клієнта; купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх до клієнта; обмін цінних паперів; погашення облігацій; сплату податків; оформлення страхових полісів; оплату рахунків; укладання від імені клієнта договорів; отримування кредитів; купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів.

Комерційні банки надають різноманітні види посередницьких послуг. Найпоширенішими серед них є посередництво в одержанні клієнтом кредиту, в операціях з майном, зокрема, цінними паперами, валютою. Перший вид посередницьких послуг надається банком тоді, коли він сам з тієї чи іншої причини не може задовольнити кредитну заявку клієнта. У цьому разі обслуговуючий банк може виступати посередником у підшукуванні клієнту іншого банку-кредитора чи за його проханням — одержати міжбанківський кредит і за рахунок його надати кредит клієнту. Якщо клієнту потрібний великий кредит, то банк може вдатися до консорціумного або паралельного кредитування клієнта.

Істотно збільшилося надання посередницьких послуг в операціях з цінними паперами. При первинному розміщенні цінних паперів комерційні банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов’язки з організації передплати на цінні папери чи їх реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти. При першому комерційний банк надає послуги з первинного розміщення цінних паперів без зобов’язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії. Головний обов’язок банку в цьому разі — докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте фінансової відповідальності за кінцевий результат банк не несе.

Другий варіант передбачає, що комерційний банк бере на себе тверді зобов’язання в разі неповного розміщення цінних паперів викупити в емітента їх нереалізовану частину, цим самим приймаючи на себе ризики розміщення цінних паперів.

Комерційні банки можуть вести і брокерську діяльність, тобто здійснювати цивільно-правові угоди щодо цінних паперів, що передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів.

Посередництво комерційних банків у валютних операціях, зокрема, передбачає купівлю-продаж іноземної валюти чи платіжних документів у ній, конверсію однієї іноземної валюти в іншу, конвертацію протягом визначеного строку національної валюти в іноземну, і навпаки; переказ за дорученням громадян іноземної валюти за кордон та виплату громадянам отриманих на їхнє ім’я з-за кордону переказів; інкасування іноземної валюти та платіжних документів у ній тощо.

Комерційні банки надають своїм клієнтам консультаційні послуги. Вони консультують клієнтів з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Значну кількість видів консультаційних послуг, яку надають комерційні банки, становлять послуги, пов’язані з виконанням ними активних і пасивних операцій та наданням інших послуг: залученням ресурсів, кредитуванням, фінансуванням капітальних вкладень, розрахунково-касовим обслуговуванням, зовнішньоекономічною діяльністю, операціями з цінними паперами тощо.

Консультаційні послуги можуть надаватись усно чи письмово, а плата за їх надання в ряді випадків включається в плату за основний вид операції (послуги), який супроводжується консультуванням.

Надавати консультаційні послуги можуть як менеджери підрозділів банку, так і працівники спеціально створених підрозділів. В окремих випадках консультантами можуть виступати сторонні спеціалісти та організації, які залучаються банками для надання консультацій своїм клієнтам. Консультативні послуги передбачають наявність у працівників, що їх надають, певних знань у галузі економіки, банківської справи, інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності, а також досвіду практичної роботи у відповідних галузях.

Банки, використовуючи своє місце та роль в економіці, наявність сучасних засобів телекомунікацій і електронно-обчислю¬вальної техніки, завжди мають значну кількість різноманітної інформації, тобто документованих або оприлюднених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі, економіці. Це дозволяє комерційним банкам надавати інформаційні послуги — доводити інформаційну продукцію до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Основними видами інформаційної діяльності є:
1. Одержання інформації, тобто набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами чи державою.
2. Використання інформації — це задоволення інформаційних потреб юридичних та фізичних осіб.
3. Поширення інформації — це розповсюдження, оприлюднення, реалізація у встановленому законом порядку інформації.
4. Зберігання інформації — це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Інформаційні послуги та інформаційна продукція, тобто матеріалізований результат інформаційної діяльності можуть бути об’єктом товарних відносин. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами.

За режимом доступу інформація поділяється на:
 відкриту інформацію, доступ до якої забезпечується шляхом публікації її в офіційних друкованих виданнях, поширення засобами масової комунікації, безпосереднього надання заінтересованим клієнтам;
 інформацію з обмеженим доступом, яка, в свою чергу, за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таєм¬ну. Конфіденційна інформація — це відомості, що перебувають у володінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Володіння інформацією ділового, комерційного, банківського та іншого характеру, одержаною на власні кошти юридичною або фізичною особою, або такою, яка є предметом їхнього банківського, комерційного, ділового та іншого інтересу і не порушує перед¬баченої законом таємниці, дозволяє юридичній або фізичній особі самостійно визначати режим доступу до інформації, включаючи належність її до категорії конфіденційної. Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, правовий режим якої встановлений діючим законодавством. Так, Закон України «Про банки і банківську діяльність» перед¬бачає, що банки гарантують таємницю операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів. Усі службовці банків зобов’язані зберігати цю таємницю.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу, передбачену законом, таємницю.
До найпоширеніших видів інформаційних послуг, що їх надають комерційні банки, можна віднести, зокрема:
 інформування про чинне законодавство інших країн у галузі банківської справи, фінансів, валютного регулювання, оподаткування тощо;
 надання копій грошово-розрахункових документів;
 допомога в розшуку переказаних сум;
 надання інформації про прийняття Національним банком України та іншими органами рішень, що впливають на господарську діяльність клієнта;
 доведення інформації про курси іноземних валют, котировку цінних паперів та їхню дохідність тощо;
 сприяння в доборі партнерів (покупців або постачальників), засновників, учасників обмінних операцій тощо.

Література:
1. Закон України «Про податок на додану вартість» // Урядовий кур’єр. — 1997. — 8 травня.
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 281.
3. Цивільний кодекс України. — К.: Сірін, 1998. — 112 с.
4. Гражданское и торговое право капиталистических государств. — М., 1993. — 450 с.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией