***
Главная » Економіка та підприємництво » Фінансовий аналіз: методологічні підходи та актуальні проблеми



Фінансовий аналіз: методологічні підходи та актуальні проблеми

Процеси становлення вітчизняного фінансового ринку, під яким розумітимемо сукупність трьох взаємопов’язаних сегментів — фондового ринку (ринок капіталів), грошового ринку та ринку банківських позик, вимагають застосування адекватного аналітичного інструментарію досліджень, який має бути сформований в процесі вдосконалення методологічних засад фінансового аналізу. Необхідність побудови нової концептуальної моделі фінансового аналізу, що відповідала б сучасному рівню розвитку економічних відносин і дозволяла досліджувати складні та багатогранні явища в сфері фінансів, також обумовлюється переходом до нової парадигми економічної теорії, яка передбачає перегляд традиційних поглядів на закономірності розвитку суспільства та застосування принципів, прийомів і методів системного аналізу в прикладних економічних науках. Трансформаційні процеси мають торкнутися насамперед тих галузей наукових знань, у яких формуються інструментарій та регулятивні принципи загальносистемних досліджень. Однією з них є економічний аналіз та його складова — фінансовий аналіз, що вивчає процеси формування, використання та питання ефективності управління фінансовими ресурсами як на макро-, так і на мікрорівні. Проблеми вдосконалення методології фінансового аналізу набувають особливої актуальності в умовах реформування національної системи бухгалтерського обліку та переходу до міжнародних принципів і стандартів складання фінансової звітності.
В залежності від характеру об’єкта дослідження, складності його структури, рівня абстракції пізнавальних процедур та способів їх реалізації, аналіз як загальнонауковий метод пізнання виступає в різних формах, часто будучи синонімом процесу дослідження як в природничих, так і в суспільних науках.

Економічний аналіз являє собою систему спеціальних знань, пов’язаних з дослідженням економічних процесів, що складаються під впливом об’єктивних економічних законів та суб’єктивних чинників і знаходять відображення через систему економічної інформації. В тео¬рії існують різні підходи до структуризації даної науки. Частково це обумовлено нечіткістю термінології, що іманентно притаманна суспільним наукам, а також неможливістю повної формалізації та однозначного трактування економічних категорій, методів і прийомів. Водночас існують і суттєві відмінності у поглядах вітчизняних та іноземних науковців на місце аналізу в системі економічних наук. В західній теорії та практиці аналіз ґрунтується на галузевому принципі і розглядається як складова інших наук, зокрема, менеджменту. В радянський період економічний аналіз сформувався як самостійна галузь наукових знань, однак ідея планового ведення господарства обумовила здійснення аналітичних досліджень за схемою «план — факт» і порівняно швидко економічний аналіз фактично трансформувався в аналіз господарської діяльності, в той час як фінансовий аналіз майже не розвивався. З переходом до ринкових відносин назріла потреба у формуванні цілісної системи теоретико-пізнавальних категорій, наукового інструментарію та регулятивних принципів фінансового аналізу, що спирається на методологічні основи економічного аналізу, виходить із характеристики сутності ринкових засад господарювання, враховує національні особливості економіки та використовує позитивний іноземний досвід у цій сфері. В найзагальнішому вигляді сутність нової концепції фінансового аналізу полягає в переході від аналізу показників прибутковості як традиційного критерію оцінки діяльності суб’єктів господарювання до визначення ефективності управління з позиції аналізу співвідношення «прибуток—ризик». Зауважимо, що методологічні основи управління економічними ризиками у вітчизняній науці лише починають формуватися, а такий важливий розділ аналізу, як методика оцінки та мінімізації фінансових ризиків, залишається найменш дослідженим, що і відзначають учені [1, с. 331]. Наукові праці з цієї складної проблеми здебільшого присвячені виявленню джерел ризику, а в практичній діяльності прийнято більше довіряти інтуїції, ніж науковим методам прогнозування ризиків. Тому створення комплексної методики аналізу ризиків та пошук методів оптимізації управлінських рішень з огляду на залежність між прибутковістю та ризиком залишається одним з актуальних напрямів досліджень.

Як відомо, аналіз — це важлива функція управління, тому й фінансовий аналіз як один із видів економічного аналізу слід розглядати в контексті управління фінансами. Тож дослідження проблем фінансового аналізу та управління фінансами як незалежних наукових напрямків по-суті неможливе.

Водночас важливо зберегти методологічну єдність різних видів економічного аналізу, що дозволить збагатити та поповнити арсенал традиційних методів дослідження фінансово-господарських процесів. У практичній діяльності, пов’язаній з управлінням фінансами, виділяють два етапи:
• фінансовий аналіз, який включає проведення необхідних аналітичних розрахунків;
• власне прийняття управлінських рішень щодо фінансових ресурсів на основі як результатів аналізу, так і досвіду та інтуїції фінансових менеджерів.

У методологічному аспекті важливим, на наш погляд, є поділ фінансового аналізу на зовнішній (аналіз фінансової звітності) та внутрішній фінансовий аналіз, як складову управлінського аналізу, оскільки вони різняться за метою, суб’єктами аналізу, складом інформаційної бази, спрямованістю та інструментарієм. У процесі аналізу, як і будь-якого дослідження, першим та обов’яз¬ковим етапом є визначення мети, з якою він проводиться і в залежності від якої формуються інструментарій та інформаційна база. Різні суб’єкти економічних відносин формулюють мету аналізу, виходячи з власних потреб та інтересів. Зовнішні по відношенню до конкретного учасника ринкових відносин суб’єкти аналізу, як правило, ставлять за мету одержання достовірної оцінки фінансового стану компанії. Основою інформаційної бази при проведенні зовнішнього аналізу є публічна фінансова звітність, тому в міжнародній практиці цей розділ заведено називати аналізом фінансової звітності. Слід зауважити, що призначення звітності полягає в максимальному узгодженні інтересів різних груп користувачів, а її пріоритетна роль як основного засобу комунікацій між суб’єк¬тами економічних відносин проявляється в тому, що мета та вимоги, яким вона має відповідати, є наріжним каменем концептуальних основ теорії бухгалтерського обліку.

Мета внутрішнього (управлінського) аналізу полягає в піднесенні ефективності управлінського процесу і суттєво залежить від цілей, яких бажає досягти менеджмент компанії. Пріоритетність мети по-різному пояснюється в межах досі відомих теорій організації бізнесу, але здебільшого максимізація ринкової вартості компанії розглядається як стратегічна мета, що не виключає наявності системи короткотермінових чи проміжних цілей, таких як: лідерство (виживання) в конкурентному середовищі; задовільні темпи зростання економічного потенціалу; задоволення пот¬реб клієнтів; мінімізація витрат та ін. За умов нестабільності, які характеризують вітчизняний ринок, стратегічна мета може формулюватися як досягнення адекватної рівноваги в мінливому ринковому середовищі зі збереженням тенденцій зростання показників прибутковості. Інформаційна база внутрішнього аналізу значно ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює всередині компанії (включаючи і фінансову звітність) або одержана з ринкових джерел (часто-густо остання є найціннішою). Основним критерієм відбору інформації є її релевантність (корисність для прийняття управлінських рішень). Особливістю управлінського аналізу є націленість на майбутнє, тобто його перспективний характер, на відміну від зовнішнього, який переважно є ретроспективним. Зауважимо, що іноді означені відмінності ігноруються, і термін «фінансовий аналіз» вживається як синонім зовнішнього аналізу за аналогією з бухгалтерським обліком [1, с. 192]. Нагадаємо, що згідно з сучасною концепцією облік поділяється на фінансовий і управлінський, але це ще не дає підстав подібним чином класифікувати аналіз, оскільки фінансовий аналіз є важливою складовою внутрішнього аналізу, а в управлінні фінансовими компаніями має пріоритетне значення. Той факт, що аналіз фінансової звітності є важливим, але далеко не єдиним розділом фінансового аналізу, не завжди чітко усвідомлюється, внаслідок чого сфера досліджень фінансового аналізу значно та безпідставно звужується. Ототожнення фінансового аналізу з аналізом фінансової звітності приводить деяких науковців до принципово невірних, на наш погляд, висновків — таких, наприклад, як: «недостатня розвиненість фінансового ринку знижує значимість аналізу ризиків і т.п.» [3, с. 53]. Практика свідчить, що як у світовому масштабі, так і на ринках постсоціалістичних країн, економічні та політичні ризики стають дедалі суттєвішим чин¬ником, від якого значною мірою залежать результати діяль¬ності та фінансовий стан суб’єктів господарювання. Слід наго¬лосити, що саме недосконалість ринку підвищує ризики, а отже, потребує пошуку адекватних методів їх аналізу та мінімізації. Крім того, оцінка фінансового стану компанії на основі публічної звітності, як правило, не збігається з її ринковою вартістю, яка здійснюється на базі аналізу співвідношення «прибуток—ризик».

Фінансова звітність слугує основою для побудови бухгалтерської моделі оцінки вартості фірми (accounting model), у відповідності до якої курс акцій визначається рівнем чистого прибутку, показаного в звітності, в розрахунку на одну звичайну акцію. Бухгалтерська модель не дозволяє одержати реальну оцінку ринкової вартості компанії, позаяк об’явлені в балансі доходи рідко бувають тотожні майбутнім потокам грошових коштів, які згідно з сучасною теорією фінансів і визначають реальну (ринкову) вартість акцій компанії. Альтернативним підходом слугує економічна модель (economic model), згідно з якою ринкова вартість дорівнює поточній оцінці очікуваних грошових потоків, дисконтованих за відсотковою ставкою, яка відображає прийнятну для інвесторів норму прибутку для вкладень з однаковим рівнем ризику [4, с. 63—64]. Таким чином, економічна модель дозволяє аналізувати три важливі складові фінансових відносин — гроші (потоки грошових коштів), час (техніка дисконтування) та ризик, у результаті чого одержують достовірніші оцінки, ніж від застосування бухгалтерської моделі. До неї аналітики вимушені звертатися через відсутність інших джерел інформації, крім фінансової звітності, перевагою якої є загальна доступність.

Впровадження загальноприйнятих принципів та міжнародних стандартів ведення бухгалтерського обліку і складання звітності значною мірою обумовили той факт, що методика аналізу фінансової звітності досить повно розроблена та викладена у науковій літературі [2, 3]. Водночас треба наголосити, що процеси трансформації української звітності відповідно до міжнародних стандартів, що в даний час відбуваються в країні, безперечно, вимагають перегляду, адаптації та вдосконалення традиційної методики аналізу фінансової звітності. Тож, узагальнюючи актуальні проблеми, що потребують розв’язання на сучасному етапі розвитку вітчизняної науки та практики, виділимо два основні напрямки вдосконалення методологічних засад фінансового аналізу:
• створення комплексної методики внутрішнього фінансового аналізу як складової системи фінансового моніторингу компанії, орієнтованої на ефективне здійснення управлінського процесу та аналіз діяльності з позицій співвідношення «прибуток—ризик»;
• удосконалення методики аналізу фінансової звітності у зв’язку з реформуванням національної системи бухгалтерського обліку відповідно до загальноприйнятих принципів і міжнародних стандартів.

Актуальним на сучасному етапі залишається питання внутріш¬ньої структуризації фінансового аналізу. На нашу думку, при визначенні напрямів проведення внутрішнього фінансового аналізу необхідно враховувати специфічні особливості та галузеву приналежність об’єкта аналізу. Зауважимо, що логіка виокремлення ділянок фінансового аналізу тісно пов’язана зі структурою балансу, як основною звітною формою, яка відображає майновий та фінансовий стан суб’єктів господарювання. Так, для банківських установ, які в Україні вже працюють за міжнародними стандартами звітності, пропонуємо напрями внутрішнього фінансового аналізу конкретизувати таким чином: 1) показники, які характеризують виконання нормативів регулятивних органів; 2) дос¬татність капіталу та вибір джерел його поповнення; 3) співвід¬ношення вартості та строків зобов’язань; 4) дохідність і ризик активних операцій; 5) динаміка прибутковості та змін у доходах і витратах; 6) аналітичне забезпечення збалансованої стратегії управління активами і пасивами: ліквідність, ризики, кон’юнк¬тура ринку; 7) цінові ризики та операції хеджування; 8) ефек¬тивність управління банком.

Навіть простий перелік основних напрямів проведення фінансового аналізу дає уявлення про складність проблем, розв’язання яких потребує копіткого наукового пошуку та щоденної практичної роботи і в разі успіху дозволить отримати ефективний та надійний інструментарій передбачення майбутнього, адже за висловом Наполеона, «Управляти — означає передбачати».

Література:

1. Баканов М., Шеремет А. Теория экономического анализа: Учебник. — 4-е изд. — М.: Финансы и статистика, 1997. — 416 с.
2. Бернстайн Л. Анализ финансовой отчетности. Теория, практика, интерпретация / Пер. с англ. под ред. Я. В. Соколова. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 624 с.
3. Ковалев В. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 425 с.
4. Синки Дж. Управление финансами в коммерческих банках. — М.: Catallaxy, 1994. — 937 с.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией