***
Главная » Економіка та підприємництво » Оцінка стану попиту на продукцію підприємств гірничодобувної промисловості України



Оцінка стану попиту на продукцію підприємств гірничодобувної промисловості України

Гірничодобувна промисловість України переживає нині не кращі часи. Загальна криза виробництва в державі, звичайно ж, не могла не позначитися на стані справ у базових галузях промисловості, зокрема, в гірничодобувній. У ній, як практично й у всіх інших галузях виробництва, суттєво знизилися обсяги виробництва, відтак зросла його собівартість, типовою стала відсутність обігових коштів і т. ін.

В табл. 1 наведені дані, що характеризують динаміку виробництва основних видів продукції галузі. Ці дані свідчать про суттєве падіння обсягів виробництва порівняно з останнім роком відносної стабільності економіки тоді ще радянської України. І хоча в порівнянні з найгіршими показниками 1996 року намітилися певні позитивні зміни, все ж досі не подолано спад обсягів видобутку як власне залізорудної сировини, так і продуктів її збагачення. Так, видобування товарної залізної руди 1997 року складало лише 50,8% від рівня 1990 року, в тому числі руди підземного видобування — 47,8%, а концентрату — 51,8%.

Завдяки цьому зменшилося й виробництво продуктів збагачення залізної руди — виробництво обкотишів за цей період зменшилося на 46,6%, а агломерату — на 64,8%.

Вказана ситуація є наслідком впливу цілого ряду об’єктивних та суб’єктивних чинників макроекономічного та мікроекономічного характеру, що значно ускладнили діяльність гірничодобувних підприємств країни.

Найважливішим з них, на наш погляд, є різке падіння попиту на залізорудну сировину та продукти її переробки, викликане цілим рядом обставин.
Як відомо, попит являє собою форму відображення потреби покупців у товарах, які представлені на ринку та забезпечені відповідними фінансовими ресурсами. Тому не всяка потреба є попитом. Досить наочною демонстрацією цього є сучасний стан попиту в господарчому комплексі України.

Виробництво продукції в багатьох галузях знижується не тому, що в ній немає потреби, а тому, що на неї немає попиту, оскільки споживачі не в змозі оплатити необхідну їм продукцію.

Що ж до гірничодобувної галузі, то слід сказати, що відносно її продукції має місце не лише падіння попиту, а й зменшення потреби. Останнє в основному пов’язане з об’єктивним процесом пристосування господарчого комплексу країни до ринкових умов, позаяк колишня структура виробництва й споживання не відповідала вказаним умовам. Ідеться про демілітаризацію та реструктуризацію виробництва в країні, пов’язані зі значним зміненням питомої ваги найбільш металоємних галузей, таких як оборонна промисловість, важке машинобудування, транспортне машинобудування та ряд інших. Звичайно, наявність згаданих тенденцій об’єктивно призводить до зменшення потреби та попиту, проте вказані фактори не є предметом даної статті, тож ми зосередимо увагу лише на вивченні впливу інших чинників.

Цілком зрозуміло, що розмір попиту, або ж кількість того чи того товару, в якому є потреба і який може за встановленою на даний момент ціною закупити споживач, залежить, з одного боку, від кількості наявного продукту та його відповідності запитам споживача, а з іншого — від наявності в нього коштів та від ціни, за якою виробник згоден товар реалізувати. Виходячи з вказаних обставин спробуємо проаналізувати, як співвідношення вказаних факторів вплинуло на розміри попиту на продукцію виробничого призначення, зокрема, на залізорудну сировину.

Цілком очевидно, що навіть за наявності коштів споживач не може закупити більше товару, ніж йому пропонує ринок, тобто обсяг задоволеного попиту в конкретний період часу обмежений обсягом пропозиції. Розглянемо з цих позицій ситуацію на ринку залізорудної сировини України.

З даних табл. 1 видно, що в порівнянні з 1990 роком пропозиція товарної залізної руди дорівнювала в 1997 році лише 50,8%, тобто вже завдяки падінню пропозиції попит на вказану продукцію повинен зменшитися майже вдвічі. Враховуючи ту обставину, що десь близько 40% (в 1997 році — 41,3%) товарної залізної руди підлягає переробці всередині галузі, то попит на вказану продукцію становить 29,8% від рівня 1990 року [(50,8 - 59,7): 100].
Попит на агломерат відповідно дорівнює 35,2 %, на обкотиші — 53,4%. Тож бачимо, що верхня межа попиту на залізорудну сировину, який міг би бути задоволеним, 1997 року в порівнянні з 1990 роком складає третину по товарній залізній руді та агломерату й трохи більше половини по обкотишах.
Щодо відповідності запропонованої споживачам залізорудної сировини їхнім вимогам з якості, то вказані характеристики не мають суттєвих відхилень в порівнянні з 1990 роком і в основному відповідають технології виробництва металу на вітчизняних підприємствах.

Тепер зупинимося на аналізі чинників, що зумовили зміну обсягів попиту з боку споживачів.

Однією з таких причин є втрата чималого ринку на колишній території Радянського Союзу. Хоча темпи падіння експортних поставок залізорудної сировини становлять лише 12,5%, тобто майже в чотири рази нижчі від темпів падіння внутрішніх поставок, усе ж попит урешті-решт зменшився на 3075,1 млн т.
Другою і найважливішою причиною є падіння обсягів виробництва, а внаслідок цього — зменшення потреби в даній сировині в галузях-споживачах. Так, виробництво чавуну скоротилося за аналізований період з 44,9 млн т до 20,6 млн т, сталі — з 52,6 млн т до 25,6 млн т, прокату — з 45,4 млн т до 20,8 млн т. Темпи падіння виробництва відповідно склали: чавуну — 54,2%, сталі — 51,3%, прокату — 54,2%. У підсумку обсяги реалізації залізорудної сировини на внутрішньому ринку становили в 1997 році 34,1% від рівня 1990 року.

Прикрий факт, але падіння обсягів виробництва в галузях, що є споживачами залізорудної сировини та продукції, що з неї виробляється, є набагато суттєвішим, ніж в інших галузях. Так, обсяги виробництва в чорній металургії 1997 року становили 40%, у машинобудуванні та металообробці — 36%, промисловості будівельних матеріалів — 23% від рівня 1990 року. Тобто попит на залізорудну сировину повинен був би впасти набагато більше, як мінімум ще на 9—10% його загальної величини.

Про те, що темпи падіння попиту на залізорудну сировину повинні бути більш високими, свідчить ще ряд фактів. Так, галузі — споживачі залізорудної сировини та продуктів її переробки більшою мірою ніж інші галузі мають відчувати дефіцит платіжних коштів, про що свідчать дані табл. 2. З даних таблиці видно, що загалом зростання цін у чорній металургії та галузях — основних споживачах металу відбувалося повніше, ніж зростання цін у таких галузях, як електроенергетика та паливна промисловість, і в промисловості в цілому. В результаті ці галузі, враховуючи також те, що падіння виробництва в них відбувалося більш високими темпами, отримували з кожним роком все менше й менше обігових коштів, що, звичайно ж, зменшувало їхній попит на засоби виробництва, на залізорудну сировину та продукти її переробки.

Якщо ціни на продукцію паливної промисловості зросли за аналізований період в 585,7 тис. разів, на електроенергію — в 445,2 тис. разів, то на продукцію чорної металургії в 327,8 тис. разів, промисловості будівельних матеріалів — 259,7 тис. разів, то на продукцію машинобудування лише в 220 тис. разів.
Паралельно відбувалося зростання цін на залізорудну сировину, яка подорожчала в порівнянні з 1990 роком в 234 тис. разів. Маючи всі ці дані, досить легко розрахувати, наскільки повинен був зменшитися попит на залізорудну сировину внаслідок дії вищезазначених факторів.

Оскільки основним споживачем залізорудної сировини є чорна металургія, а обсяги її виробництва, як уже зазначалося, становлять 40% від рівня 1990 року, то грошова маса, яку галузь отримала б від реалізації своєї продукції, повинна була б скласти величину, в 134,1 тисячі разів більшу, ніж у 1990 році. Продукція гірничодобувної галузі, враховуючи індексацію ціни та падіння обсягів виробництва, становила б у грошовому вираженні величину, в 118,9 тисяч разів більшу від рівня 1990 року.

Враховуючи те, що витрати на закупівлю сировини в чорній металургії дорівнюють 58%, можна визначити, що сума вказаних витрат 1997 року в 76,1 тисячі разів більша від рівня 1990 року. Тож 1997 року внутрішній попит на залізорудну сировину мав становити 64% від рівня пропозиції. Фактично він становив 28 млн т, або 52,8% від вказаного рівня. Таким чином, відхилення між розрахунковим і фактичним рівнями внутрішнього попиту дорівнює 11,2%.

Це пояснюється насамперед тим, що чорна металургія, як, між іншим, і гірничо-видобувна промисловість, або не повністю реалізують свою продукцію, або реалізують її не отримуючи за це гроші, тобто на умовах бартеру. На наш погляд, вірогіднішим є друге твердження, про що свідчать дані про дебіторську та кредиторську заборгованості вітчизняних підприємств. Так, станом на 1.01.98 р. дебіторська заборгованість лише на основних підприємствах чорної металургії становила — по гір¬ничо-видобувному комплексу — 604 947 тис. грн.

Згідно з даними табл. 3 в гірничодобувній галузі нереалізованими залишилися тільки 3,8 млн т агломерату, або 7,2% від загальної пропозиції залізорудної сировини, решта 4%, що становлять різницю між потенційним попитом та його фактичною вели¬чиною, були компенсовані за рахунок експортних поставок.

Тож можна констатувати, що гірничодобувні підприємства України в основному задовольняють потреби внутрішнього ринку в залізорудній сировині та мають певні перспективи для розширення внутрішнього ринку. За умови успішного подолання кризи неплатежів вони могли б збільшити обсяги пропозиції вказаної сировини лише на внутрішньому ринку на 5,9 млн т. Разом з тим, виходячи з розрахунків фахівців, за нинішнього рівня виробничих витрат гірничодобувна галузь може досягти рівня беззбитковості лише в тому разі, коли обсяг виробництва зросте на 32,6% і становитиме 70,1 млн т. З урахуванням обслуговування боргів, які має галузь, збільшення виробництва повинно бути ще значнішим — на 89,9%.

Цілком зрозуміло, що таке значне зростання обсягів не є доцільним, бо для внутрішнього ринку така кількість товарної продукції перевищує реальну потребу, а перспективи збільшення експорту залізорудної сировини вельми сумнівні.

Все сказане свідчіть про необхідність пошуку інших шляхів розв’язання проблем галузі. На наш погляд, реальнішим є прогнозування внутрішнього та зовнішнього попиту й забезпечення його задоволення шляхом нарощування виробництва якіснішої сировини на підприємствах галузі, де є така можливість, та згортання виробництва на підприємствах, де такі можливості відсутні.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией