***
Главная » Економіка та підприємництво » Економічна природа витрат на виробництво в гірничодобувній промисловості



Економічна природа витрат на виробництво в гірничодобувній промисловості

Проблема обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції дедалі більше ускладнюється особливостями в технології та організації виробництва, які мають окремі галузі народного господарства України, і змінами у виробничому процесі, які відбулися внаслідок науково-технологічних досліджень і розробки прогресивніших технологій. Це все визначає необхідність удосконалення системи обліку витрат згідно з вимогами ринкової економіки та максимально ефективним використанням виробничого потенціалу підприємств.

У нинішній час збільшення собівартості продукції гірничорудного виробництва зумовлено рядом причин об’єктивного та суб’єктивного характеру. До причин суб’єктивного характеру можна віднести: збільшення вартості придбаних матеріалів (транс¬портно-заготівельних витрат); збільшення абсолютного розміру амортизаційних відрахувань; зміну обсягу виробництва продукції; збільшення матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості; постійне зростання затрат на забезпечення безпеки умов праці та підвищення культури виробництва. Серед об’єк¬тивних факторів, що збільшують собівартість продукції, чимале значення має вплив гірничо-геологічних умов видобутку руди.

Гірничодобувна промисловість — це комплекс виробництв, що ведуть розвідку родовищ корисних копалин та їх видобування з надр землі. Основними виробничими ланками її є шахти та гірничо-збагачувальні комбінати, які мають у своєму складі рудники і кар’єри.

Основним напрямком розвитку відкритих гірничих робіт є подальше впровадження поточних технологій на кар’єрах, які дозволяють повністю механізувати та автоматизувати процес видобутку, транспортування та укладки гірничої маси у відвали. Тож використання поточної технології значно скорочує витрати на добичу і дозволяє сповільнити процес різкого падіння рентабельності кар’єрів із зростанням їх глибин.

Технологія залізорудного виробництва має ряд техніко-еко¬номічних особливостей, які відчутно впливають на формування собівартості продукції. Склад собівартості тісно пов’язаний з особливостями виробництва і відображає характер його організації. Собівартість видобутку та збагачення руди формується під впливом багатьох факторів — природних, технологічних, організаційних та ін. Звідси виникає потреба дослідження ступеня впливу кожної з названих груп факторів на рівень витрат виробництва та методику обліку і контролю собівартості продукції підприємств гірничодобувної галузі.

Усі показники та чинники, що впливають на собівартість, можна умовно розділити на чотири групи: природні, технічні, організаційні, економічні.

Основоположними є фактори природного характеру, тобто потужність рудного тіла, кут падіння покладу, площа покладу і вміщуваних порід тощо.

Похідними від природних виявляються фактори технічні: річне пониження рівня ведення гірничих робіт, коефіцієнт експлуатації кар’єрного поля, втрати руди, витрати матеріалів, рівень механізації виробничих процесів, кількість і продуктивність машин та механізмів, обсяги використання прогресивних систем розробки і т. ін. Велику групу складають організаційні фактори: рівень спеціалізації робіт, втрати робочого часу, режим роботи, її ритмічність, дисципліна праці.

До економічних чинників можна віднести фондомісткість, фондовіддачу, рівень заробітної платні, структуру робочої сили, продуктивність праці і т. д.

З усієї різноманітності факторів і особливостей гірничодобувної промисловості визначимо основні, на яких далі детальніше зупинимося.

Перша особливість даної галузі є найважливішою, вона — в особливому характері розміщення гірничодобувних підприємств. Вони не можуть розміщатися поза місцями розташування родовищ корисних копалин. Такий характер розташування вимагає підготовки виробничої бази, отже й широкого розвитку геологорозвідувальних робіт, що впливає на склад витрат, де велику питому вагу (до 50%) мають гірничопідготовчі роботи (відкриття розвіданих родовищ, улаштування під’їзних шляхів, підземних споруд, водозливів і т. ін.). Специфікою залізорудної підгалузі є те, що сума погашення цих витрат за звітний період відображається в затратах на статті «Витрати майбутніх періодів». Норма погашення цих витрат визначається в залежності від загального обсягу експлуатаційних гірничопідготовчих робіт, які потрібно виконати до повного вироблення даного кар’єра (рудника) та в залежності від обсягу промислових запасів корисних копалин, підготовлених цими роботами до виїмки.

Тож при розробці родовищ відкритим способом, за допомогою коефіцієнта (норми), який періодично уточнюється, має бути забезпечено рівномірне і своєчасне включення витрат на гірничопідготовчі роботи у собівартість добутої руди протягом усього терміну експлуатації родовища. Але в практичній діяльності залізорудних підприємств здійснити це не вдається.

Запаси корисних копалин на кожному родовищі — обмежена величина. Відтак кожне гірничодобувне підприємство може видобути з родовища не більше тієї кількості корисних копалин, яка там є. Фактична кількість видобутих запасів завжди навіть менша наявних. При сучасному рівні технології гірничого виробництва втрати неминучі.

Оскільки запаси — величина постійна, то при різній річній виробничій потужності підприємства змінюється час обробки родовища і тим самим термін служби гірничого підприємства: що більшим є річний обсяг виробництва, то швидше будуть вичерпані запаси корисних копалин, і — навпаки. Іншими словами, строк служби рудників, кар’єрів перебуває в зворотній залежності від їх річної виробничої потужності. Коли ж запаси будуть вичерпані, підприємство припинить свою діяльність. Себто друга особливість пов’язана з величиною запасів корисних копалин, яка обмежує термін діяльності залізорудного підприємства. А це, в свою чергу, наперед визначає зв’язок основних фондів підприємства з величиною запасів корисних копалин, яка повинна визначати й метод їх амортизації — в залежності від кількості.

Третя особливість у тому, що на виробничу діяльність шахт і гірничо-збагачувальних комбінатів мають неабиякий вплив природні умови. Саме обсяг виробництва, якість продукції, продуктивність праці, рівень затрат і рентабельність значною мірою визначаються гірничо-геологічними умовами залягання та видобутку руд.

Предмет праці — руда, яка залягає в надрах землі, тому для спорудження рудників чи шахт і на проведення розкриття родовищ витрачаються чималі суми капітальних вкладень. Потреба в них зберігається й надалі.

Становлення ринкових відносин, суттєві зміни амортизаційної, інвестиційної та податкової політики держави — все це актуалізує потребу нових підходів до традиційних питань відтворювання основних виробничих фондів. В останній час означилися дві тенденції: зниження коефіцієнта оновлення; підвищення ролі амортизаційних відрахувань як джерела інвестицій. Це й не дивно: підприємства галузі вступили в добу ринкових відносин з практично неоновленими основними фондами і без коштів для реконструкції та модернізації наявного обладнання.

В умовах нинішньої амортизаційної та податкової політики держави амортизаційний фонд, якщо його планувати (йдеться насамперед про вибір методів його утворення), може стати основним джерелом фінансування оновлення фондів. В умовах, що передували ринковим відносинам, наша практика знала лише один такий метод — рівномірного нарахування амортизації з накопичування на особистому рахунку і подальшим централізованим перерозподілом по об’єктах, включених до плану капітального будівництва та введення в дію основних потужностей. В умовах відносної стабільності цін на обладнання, розцінок на будівельно-монтажні роботи, низьких темпів інфляції такий підхід був правомірним.

Але тепер умови зовсім інші. Потрібен перехід до нерівномірних методів утворення амортизаційного фонду — прогресивного, регресивного чи комбінованого (прискореного для однієї частини нормативного строку служби і рівномірного для решти терміну).

А тепер — про четверту технологічну особливість, що суттєво впливає на побудову обліку витрат процесу виробництва і вимагає використання особливих, лише їй притаманних заходів обліку. Як підкреслює В. В. Сопко, не завжди спостерігається тотожність послідовно пов’язаних між собою технологічних процесів (переділів) планово-обліковим переділам [3]. Тому під час складання бухгалтерського обліку витрат процесу виробництва слід враховувати цю особливість, яка багато важить для правильного підбору планово-облікових переділів і залежить також від організаційної структури підприємства.

На підприємствах чорної металургії широке розповсюдження дістав попередільний метод (напівфабрикатний варіант) обліку витрат. Він передбачає суворий системний бухгалтерський облік і контроль за рухом напівфабрикатів, визначення витрат шляхом послідовного включення витрат попередніх цехів у витрати наступних у технологічному ланцюжку. Внаслідок цього даний метод не повною мірою дозволяє використовувати можливості оперативного обліку та контролю виробничих витрат. Це виявляється передусім у відсутності систематичного контролю за витратами ресурсів.

По-п’яте, рудник, який дає високоякісну руду, може працювати і при таких низьких цінах, які виключають можливість функціонування рудників, де видобувається бідніша руда.

Крім того, схожа нерівномірність виникає й там, де виробництво не пов’язано з природними умовами. Підприємства, очолювані найздібнішими та найдосвідченішими керівниками, озброєні власним технічним ноу-хау, можуть успішно існувати в конкуренції з менш продуктивними підприємствами, при цьому всі отримуватимуть за свою продукцію дохід за однією й тією самою ринковою ціною, відрізняючись одне від одного величиною витрат на виробництво.

Таким чином, в умовах економічних перетворень підприємства залізорудної галузі змушені здійснювати переорієнтацію всієї роботи на мінімізацію витрат на виробництво для того, щоб забезпечити ефективність усіх процесів гірничодобувного виробництва.

Література:
1. Будревич И. В. Анализ воспроизводственных процессов в горнорудной промышленности и возможные инвестиционные источники
воспроизводства фондов // Український промисловець. — 1996. — Листопад. — С. 2—3.
2. Мочерний С. В. Основи економічної теорії. — Тернопіль, 1993.
3. Сопко В. В., Патрик А. Н. Учет затрат и калькулирование себестоимости в промышленности. — К., 1988.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией