***
Главная » Економіка та підприємництво » Визнання валових витрат на основі їх безпосереднього зв’язку з отриманими доходами



Визнання валових витрат на основі їх безпосереднього зв’язку з отриманими доходами

оподатковуваного й облікового прибутку, як податковий, так і фінансовий облік базуються на схожих концептуальних основах.

Прикладом цього є закріплений у Законі про оподаткування прибутку підприємств [1] підхід до визнання витрат на основі їх безпосереднього зв’язку з заробленим доходом. Ідеться про механізм коригування валових витрат, викладений у пункті 5.9: «Платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному вироб¬ництві та залишках готової продукції. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника в такому звітному кварталі. У разі коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку в такому звітному періоді».

Очевидно, що за допомогою цієї норми намагаються досягти віднесення витрат до відповідного періоду одержання доходу. Однак її практичне застосування викликало певні складнощі. Так, у первісному варіанті закону серед об’єктів коригування не було товарів, що надавало безпідставні пільги торговельним підприємствам. Утім, цей недолік швидко усунули, одночасно створивши зайві ускладнення в тлумаченні даної норми: під терміном «товар» податкове законодавство розуміє «матеріальні і нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску та погашення», тобто він охоплює і сировину, й матеріали, і напівфабрикати, згадку про які не було виключено. Отже, в тексті закону об’єднуються в одну класифікаційну групу зовсім різні за своєю суттю та «ваговою категорією» поняття, що підштовхує бухгалтерів до ідентифікації слова «товари» з товарними запасами підприємств торгівлі. Як наслідок виникає думка, що витрати на придбання робіт (послуг) виробничого характеру не підлягають коригуванню у відповідності до вимог пункту 5.9, оскільки цей елемент затрат за своєю суттю належить до одного типу з матеріалами, сировиною і товарними запасами. Іншою причиною, яка може привести до такого висновку, є вживання в законі стійкого словосполучення «товари (роботи, послуги)», практично єдиним винятком з чого є саме пункт 5.9.

Спробуємо визначити, чи стосується описаний вище механізм коригування валових витрат робіт та послуг, які надаються сторонніми підприємствами. Вирішення цього питання має неабияке значення, оскільки в багатьох підприємств витрати на оплату робіт (послуг) виробничого характеру складають значну частку в собівартості продукції, так що неправильне розуміння даної норми податкового законодавства може призвести до заниження розміру об’єкта оподаткування, що загрожує великими штрафними санкціями. Це ж стосується і продукції, виготовленої за поширеною давальницькою схемою: фахівці податкової адміністрації схильні класифікувати її як готову продукцію власного виробництва, а не товарні запаси (лист ДПА України від 07.08.98 р. № 9402/10/16–1120–19), тому бухгалтери можуть спробувати проводити коригування тільки вартості «сировини … у залишках готової продукції», а не «вартості товарів … на складах». Проте й за малої питомої ваги робіт (послуг) у собівартості видається бажаним попередити будь-які штрафи.

На початку розгляду згаданої проблеми зазначимо також одну базову посилку: розраховуючи суму оподатковуваного прибутку, треба спиратися на визначення термінів, наведене в законі, а не на логічні, але такі, що не мають юридичної сили, міркування про необхідність ідентифікації товарів з товарними запасами. Крім того, задля кращого розуміння ситуації треба пам’ятати, що між суб’єктами підприємницької діяльності передаються не абстрактні роботи та послуги, а їх цілком реальні результати.

Ключовим моментом дослідження є відповідь на питання, чи входять результати робіт (послуг) до складу активів підприємства, що є обов’язковою умовою класифікації їх як товарів. Перелік активів міститься в Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні [2], згідно з яким «продукція (роботи), що не пройшла всіх стадій (фаз) виробництва … відноситься до незавершеного виробництва». Тож до самого моменту передачі результатів робіт (послуг) вони обліковуються як актив. Що ж до робіт, витрати на ведення яких неможливо визначити на момент передачі, то їх слід розглядати як активи, чия балансова оцінка при передачі приймається рівною нулю і буде скоригована в майбутньому. Отже результати робіт (послуг) відносяться до товарів і повинні підлягати коригуванню за правилами пункту 5.9.

На підтвердження того, що класифікація робіт та послуг як товарів не вступає у протиріччя зі здоровим глуздом і чинною термінологією, наведемо витяг з тексту Закону про зовнішньо¬економічну діяльність [3], у відповідності до якого «товар — будь-яка продукція, послуги, роботи … призначені для продажу» (ст. 1).

Проте до продажу робіт (послуг) законодавство відносить і операції з «надання права на користування або на розпорядження товарами … та іншими ніж товари об’єктами власності». Такі операції не відповідають поняттю «продаж товарів», оскільки неодмінною умовою для цього є передача права власності, тоді як «право власності — це врегульовані законом відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном» (ст. 2 Закону про власність [4]), а «майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в балансі» (ст. 10 Закону про підприємства [5]). Проте в балансі відображаються не права користування чи розпорядження, а цілісне право власності на актив, тому неможливо говорити, наприклад, про передачу права власності на право користування активом, оскільки воно не є об’єктом власності.

Враховуючи все сказане вище, можна запропонувати викласти пункт 5.9. у вигляді: «Платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (робіт, послуг), крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів, на складах…» Це дозволить як зняти непевність у визначенні об’єктів коригування, так і залучити до нього витрати, пов’язані з отриманням активів, у тимчасове користування, що сприятиме повнішому застосуванню правила відповідності витрат доходам.

Література:
1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР // Голос України. — 1997. — № 107.
2. Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 // ЗП України. — 1993. — № 9. — Ст. 186.
3. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 950-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.
4. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 20. — Ст. 249.
5. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией