***
Главная » Економіка та підприємництво » Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні



Змішана економіка розвинутих країн як орієнтир трансформаційних перетворень в Україні

Еволюція економічного розвитку капіталістичних країн та реформування економіки в постсоціалістичних країнах поставили на порядок денний дослідження цілої низки важливих, взаємопов’язаних проблем, серед яких особливе значення мають проблеми змішаної економіки і теорії перехідної економіки.

Великі дискусії викликає і проблема визначення стратегії перетворень у країнах СНД, оскільки об’єктивно виникає альтернатива можливого розвитку: перехід до капіталізму чи відновлення на оновлених основах та принципах соціалістичного господарювання. В цьому питанні, як і в багатьох інших, учені та практики займають прямо протилежні позиції. Якщо одні вважають, що єдино вірним шляхом буде перехід до капіталізму, то інші переконують, що стратегія розвитку в сучасних умовах може бути визначена лише на основі нової парадагми, що відображає глобальні тенденції світового розвитку. А тому об’єктом, метою перетворень у постсоціалістичних країнах має стати змішана економіка розвинутих країн. При такому підході, на наш погляд, дослідження досвіду розвинутих країн у виборі шляхів, способів та критеріїв трансформації суспільства має важливе значення для створення наукової теорії перехідної економіки.

Аналіз змішаної економіки як нового типу суспільного устрою дозволяє сформулювати такі її основні властивості:
 демократизація відносин власності, що передбачає багатоукладність економіки, переплетіння, взаємопроникнення, взаємодоповнення державної, колективної, приватної та інших форм власності, їх оптимальне поєднання;
 поєднання ринкового саморегулювання та державного регулювання економіки;
 поєднання ринкових принципів господарювання, підприємництва і соціальної орієнтації економіки, підвищення добробуту та установлення соціальної справедливості;
 динамізм, висока ефективність економіки при гарантії екологічної безпеки;
 поєднання відкритості економіки, її інтегрованості у світове господарство та захист інтересів вітчизняних виробників.

Економічна система, яка була встановлена в країнах СНД, а також у східноєвропейських країнах і проіснувала до кінця 80-х років, характеризується в економічній літературі, як авторитарно-бюрократична. Вона створювалася на основі панування державної власності, що оголошувалася загальнонародною, і це призводило до гіпертрофованого централізму керування економікою та неможливості демократії в усіх сферах життя.

На нашу думку, змішана економіка є цілісною системою і адек¬ватною формою сучасного розвинутого суспільства, тому саме вона як сучасний тип суспільного устрою розвинутих країн має стати метою, орієнтиром усіх перетворень у перехідній економіці для постсоціалістичних країн Східної Європи та СНД. У зв’язку з цим необхідний детальний аналіз змісту змішаної економіки.

Найважливішою властивістю сучасної змішаної економіки роз¬винутих країн є демократизація власності. Процес демократизації власності проявляється в багатьох формах і передусім у зміні природи самої буржуазної держави, в поступовому перетворенні її в соціально відповідальну, надкласову структуру, що й обумовлює відповідну трансформацію державної форми власності. Про неї вже не можна говорити як про таку, що служить виключно інтересам приватного капіталу.

Демократизація власності проявляється, крім того, в багатоманітності форм власності. Сучасній змішаній економіці розвинутих країн притаманні багатоукладність економіки, поєднання приватної, колективної, комбінованої та інших форм власності. Але для змішаної економіки неправомірним буде питання про безумовну перевагу приватної, державної чи іншої форми власності, того чи того економічного сектора. Має вагу не виділення та розвиток якоїсь окремої форми власності, якою б ефективною вона не здавалась, а наявність та розвиток рухомої в своїх межах системи, що включає цілісний спектр форм підприємницької діяльності, які базуються на різних формах власності, їх взаємопроникнення. На перший план нині виходить проблема встановлення рухомої економічної рівноваги, оптимального поєднання різних секторів економіки. В цьому розрізі життєздатність системи буде обумовлена можливістю змінюватися в її рамках (примушуючи більше «працювати» той чи інший сектор, що виконує свої специфічні функції).

Так, наприклад, у сучасних умовах дістала всебічний розвиток корпоративна форма власності. В наш час корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися в найдинамічнішу форму структури західної економіки (її частка становить 80—90% реалізованої про¬дукції). Інтенсивно розвиваються асоційовані форми власності тру¬дових колективів як у межах окремих країн, так і на міжнародній основі, зростає питома вага кооперативної власності.

Пенсійні та страхові фонди, які по своїй суті капіталом уже не є (бо це є відстрочена оплата праці, еквівалент трудового доходу робітників), перетворились у важливе джерело інвестицій. Значного розвитку зазнали малий та середній бізнес, індивідуальне підприємництво і фермерство. Все це і є конкретні форми демократизації власності.

Другою важливою властивістю сучасних змішаних економічних систем розвинутих країн виступає поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання. Ринкова економіка, ринковий розподіл ресурсів завдяки ефективності довели свою провідну роль у розвитку суспільства. Той факт, що всі спроби відмовитися від товарно-грошових відносин, принизити їхню роль, розпочаті в колишніх соціалістичних і в деяких інших державах, не принесли успіху, — яскраве свідчення унікальної ролі ринку і ринкової системи господарювання. Проте в ході розвитку ринкового господарювання виникали й загострювались економічні та соціальні проблеми, які не могли бути розв’язані автоматично на основі вільної конкуренції. Виникла потреба значних інвестицій у малорентабельні й нерентабельні з погляду приватного капіталу підприємства чи галузі, але необхідні для ефективного відтворення в національних масштабах. Галузеві та загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення в грошо¬вому обігу, загострення конкуренції на світових ринках вимагали активної участі держави в економічному житті, державного регулювання економіки.
Об’єктивна необхідність свідомого регулювання цілого народного господарства стала фактом економічного життя всіх розвинутих країн з ринковим господарством. Досвід державного регулювання економіки, функції держави в забезпеченні соціальної та економічної стабільності в суспільстві, науково-технічного прогресу і т. ін. свідчать про те, що річ не просто у впливі на хід відтворення, що мало місце й раніше, а в новому явищі, коли свідомо і постійно регулюється все суспільне господарство.

Принциповий висновок про необхідність такого регулювання був зроблений ще наприкінці минулого століття. Проте якщо взяти господарства розвинутих країн, то реальною практикою регулювання економічного життя країн воно стало в другій половині ХХ ст., незалежно від доктрин, проголошених прибічниками лібералізму або кейнсіанства. Але не можна не бачити й того, що це регулювання є регулюванням ринкової економіки, яка все ж залишається панівною формою господарювання. Це свідчить про те, що становлення соціального регулювання всієї економіки не означає витіснення і відмирання ринкової економіки. В регулюванні цілої економіки дедалі вагомішу роль поряд з державою відіграють як корпорації, так і міжнародні структури. З висловленого можна зробити висновок, що об’єктивна необхідність пос¬тійного і свідомого регулювання всього суспільного господарства на сьогодні фактично підтверджується економічною практикою і вже перетворилась у повсякденне явище економічного життя.

Процеси, що відбуваються в розвинутих країнах під впливом демократизації власності, в науковій літературі характеризуються як процеси «соціалізації» та «соціально орієнтованої економіки». Серед конкретних складових соціальної орієнтації насамперед потрібно виділити розвиток механізмів забезпечення добро¬буту, соціального захисту, соціальної рівності та справедливості для більшої частини населення розвинутих країн та певного гальмування механізмів диференціації та соціальної поляризації, що мають місце. Разом з цим відбувається перетворення трудової діяльності у сферу розвитку людини, у сферу, де вона найбільшою мірою використовує свій особистий потенціал, що також є важливою складовою соціальної орієнтації економіки. Тенденція соціалізації економіки реально проявляється як на макрорівні, так і в рамках фірм, де впроваджується «доктрина людських відносин», патисипативне управління (участь у прийняті рішень, контролі), через механізми охорони праці та її гуманізації, через відносини, націлені на перетворення колективу фірми в «єдину сім’ю» (Японія), та багатьма іншими шляхами, що повинні гуманізувати й соціалізувати сучасну посткласичну ринкову економіку.

На думку багатьох науковців, на межі XX—XXI ст. лише соціально орієнтована економіка може бути найефективнішою і най¬динамічнішою. Динамізм суспільного розвитку в сучасних умовах означає не стільки зростання кількісних показників розвитку, скільки якісні перетворення в структурі народного господарства, зрушення в бік наукоємних галузей, сфери обслуговування, задоволення соціальних потреб, тобто зростання всіх тих умов і чинників, що характеризують якість життя населення в цілому. Крім того, триває зміна традиційних уявлень про ефективність суспільного виробництва і наявність нових підходів. Головне тут у тому, що це вже не просто економічна, а соціально-економічна ефективність і навіть не тільки соціально-економічна ефективність, а ефективність з урахуванням гарантій екологічної безпеки. Велике значення мають нові екологічні вимоги до виробництва та життя суспільства. А тому основним критерієм ефектив¬ності є не прибутковість економіки, а створення умов для всебічного розвитку творчого характеру особистості та збереження природного середовища. Така стратегія в сучасних умовах визначається на основі нової парадигми в економічній теорії, коли людина з об’єкта в суспільному виробництві перетворюється в активного суб’єкта, роз¬виток якого реально стає вищим критерієм прогресу суспільства. Лише соціально орієнтована економіка активізує розв’язання проб¬леми екологічної безпеки.

Важливою складовою зростання ефективності в змішаній економіці є становлення відкритої економіки. Ця тенденція діставала вияв протягом усієї історії розвитку різних держав, однак лише в XX ст. вона почала домінувати в зовнішньоекономічній діяль¬ності. Водночас відкритість економіки розвинутих держав поєднується з захистом своєї національної економіки, національного виробництва, для чого використовується цілий арсенал протекціоністських засобів.

Урахування всіх названих властивостей у конкретних умовах тієї чи тієї держави веде до створення відповідної моделі перехідної економіки і є одним із найважливіших принципів побудови такої моделі.

Другий принцип — це врахування особливостей та закономірностей розвитку самої перехідної економіки. Основними рисами перехідної економіки, що відрізняє її від економічних систем, які вже склалися, є:
 формування основи нової економічної системи, тобто утвердження притаманних такій системі форм власності, форм господарських зв’язків між суб’єктами економіки, формування відповідних основних інститутів суспільства (тоді як економічні сис¬теми, що склалися, відтворюються на своїй власній економічній та інституціональній основі);
 формування багатоукладної економіки і створення багатьох форм власності, їх взаємопроникнення та пошук оптимального співвідношення (тоді як економічна система соціалізму характеризувалася наявністю державної власності як панівної серед інших форм);
 нестійкість розвитку, що вимагає створення особливих засобів і механізмів підтримання стабільності та усунення екстремальних умов переходу (стабільних перехідних економік не існує, оскільки відбувається зіткнення старих і нових економічних інтересів, є тенденція до загострення протиріч в економічних і політичних відносинах);
 альтернативний характер розвитку, що випливає з самої природи перехідної економіки, в якій перемішані елементи старого й нового станів, а також є чимало факторів, що впливають на процес розвитку в цьому періоді. Суспільство має можливість певного впливу на процес переходу з тим, щоб зробити спробу забезпечити найприйнятніший для нього варіант. (Підсумки розвитку перехідної економіки можуть бути багатоваріантні, та при цьому перехід¬ність виключає просте повернення до колишнього стану.);
 поява особливих перехідних форм (перехідні форми несуть у собі «змішаний» зміст, вони служать своєрідним сигналом початку відмирання минулої системи, вказують напрямок переходу та є причиною його незворотності);
 особливий характер суперечностей у перехідній економіці (це протиріччя не функціонування, а розвитку, протиріччя нового і старого, що зрештою веде до зміни економічної системи);
 відносна довготривалість перетворень, що передбачає необхідність особливого перехідного періоду (це пояснюється складністю та суперечливістю процесів, що відбуваються).

Перелічені риси певною мірою властиві кожній перехідній економіці, і їх слід враховувати під час створення моделей перехідної економіки для постсоціалістичних країн. Штучно створені економічні моделі вступають у протиріччя з наявними можливостями виробничих сил, ресурсної бази й — відмирають. Успіх перетворень багато в чому залежатиме від розробки теорії перехідного періоду, ступеня його науковості та вміння застосовувати на практиці.

Третій принцип побудови моделі перехідної економіки — це необхідність врахування національних та індивідуальних особливостей кожної країни. Тобто — залежності як від окремого регіону (східна або західна цивілізація), так і особливостей кожної окремо взятої країни, рівня її економічного розвитку. В світі немає таких моделей, які можна було б автоматично застосовувати в будь-якій країні. Історія цілого ряду країн свідчить, наскільки ефективним та перспективним виявляється шлях, що поєднує загальні тенденції світового розвитку з національними особливостями. Відмінності американської, німецької, японської та інших моделей розвитку пов’язані зрештою не з економічними факторами, які випливають з історичних і національних особливостей розвитку тих чи тих країн. Згадані моделі поєднують ринкову домінанту розвитку з такими традиційними цінностями, як моральний імператив і важлива роль моральних стимулів, корпоратизм, дисципліна, авторитет знань, прагнення до гармонії з природою і т. ін.

Отже, формування моделі перехідної економіки для колишніх соціалістичних країн — це формування національної моделі змішаної економіки, яка реалізує прогресивні тенденції світового економічного розвитку та поєднує ці елементи (параметри) з національними особливостями якоїсь постсоціалістичної країни, а також враховує особливості та закономірності розвитку самої перехідної економіки. Кожна постсоціалістична країна стоїть перед вибором свого варіанта розвитку. Відмінність можливих варіантів економічної політики настільки велика, що може привести до формування багатьох різних моделей перехідної економіки, в тому числі до історично безперспективних, тупикових. Тільки керуючись вищенаведеними принципами, можна створити справді наукову модель перехідної економіки.

Коли ж провести аналіз процесу трансформації власності в Україні та в деяких інших постсоціалістичних країнах (скажімо, в Росії), то можна побачити значні відхилення в побудові моделі перехідної економіки від названих вище принципів. А саме це, на нашу думку, і призвело до тяжких соціально-економічних наслідків. Ці суттєві відхилення мають місце насамперед тому, що в процесі реформування власності не використаний багатий досвід розвинутих країн з її демократизації в сучасних умовах. Помилковою була стратегія на проголошення пріоритетною приватної форми власності, практично повну ліквідацію колективної, зневага, недооцінка і паплюження державної власності.

В результаті трансформації власності використовувані моделі перехідної економіки були зорієнтовані не на зростання добробуту та утвердження соціальної справедливості, а на значну соціальну диференціацію суспільства, різке падіння ре¬альних доходів, знедолення більшості населення. Виникла реальна загроза деіндустріалізації і на цій основі деградації робочої сили.

Має місце повна відмова від державного регулювання економіки та процесу становлення ринкових відносин. Передача стихії ринку встановлення усіх мікро- та макроекономічних пропорцій призвела до повної втрати керованості економічними процесами.

В процесі приватизації критерії ефективності економіки не враховувалися ні в короткотерміновому, ані в середньостроковому аспектах. Відбувалося цілковите нехтування соціальними потребами та екологічною безпекою. Відкритість економіки з фактора зростання ефективності перетворилася на засіб розвалу вітчизняної економіки.

Таким чином, використані моделі в перехідній економіці України та деяких інших постсоціалістичних країн, розроблені без достатнього врахування наукових методологічних основ та принципів, перекручують властивості сучасних економічних систем і формують їх у спотвореному вигляді. Ці моделі не враховують як особливостей перехідної економіки, так і особливостей кожної з країн. Такі моделі не можна називати соціально-справедливими, вони економічно нестійкі і неефективні. Якщо в механізм їх реалізації в найближчі роки не будуть внесені суттєві зміни, то це може призвести до загального розпаду господарського життя і навіть до саморозпаду економічних систем у цілому.

Література:
1. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К.: Основи, 1996. — С. 136—260.
2. Курс экономической теории. — М.: ДИС, 1997. — С. 423—554.
3. Соколенко С. І. Глобалізації і економіка України. — К.: Логос, 1999. — С. 43—81.
4. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). — К.: Логос, 1999. — С. 23—156.
5. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. — К.: Фенікс, 1998. — С. 109—118.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией