***
Главная » Економіка та підприємництво » Генеза концепцій сутності ринку праці



Генеза концепцій сутності ринку праці

Багато вчених донині вважає, що в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, здійснюється формування не ринку праці, а ринку робочої сили. З метою розв’язання цієї проблеми проаналізуємо ринок праці як факт з історії розвитку ринкових відносин.

Складність і багатогранність проблеми ринку праці обумовили різнобічність підходів до її аналізу та існування багатьох напрямків її дослідження.
Одні вчені вважають, що ринок праці — це механізм (інститут), який поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців) [1, c. 77], інші, — що він являє собою механізм узгодження інтересів працедавців і найманої робочої сили [2, c. 126], треті — що це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду — робочої сили або здатності людини до праці [3, c. 234].

Критичний аналіз суті основних концептуальних напрямків функціонування сучасного ринку праці передбачає осмислення накопиченого за тривалий час іноземною економічною теорією досвіду вивчення ринкового механізму господарювання і фундаментальне знання «класичної» теорії про ринкову економіку.

Люди, які мають економічну освіту, й не лише вони, знають про те, що до «класиків» відносять економістів — засновників теорії ринкового господарства, яке керується шляхом цінорегульованих конкурентних ринків. Найвидатніші їх представники — Адам Сміт, Давід Рікардо, Томас Роберт Мальтус, Жан Батіст Сей, Джеймс Мілль, Джон Стюарт Мілль.

Слід зазначити, що сучасні напрямки аналізу функціонування ринку праці своїм корінням тісно переплелися з основними ідеями цих науковців. Наприклад, англійський економіст А. Сміт (1723—1790) у своїх працях обґрунтовує теорію «невидимої руки», з якої (теорії) випливає, що багатство країни складається з усієї маси виготовлених у ній товарів, а ринок слугує сферою вияву природних економічних законів, де кожний індивід має свої цілі, не підозрюючи, що діє в інтересах усіх.

А. Сміт прославив себе й тим, що першим проголосив джерелом вартості «будь-який труд», витрачений у будь-якій галузі виробництва. На його думку, вартість товару визначається кількістю праці, вкладеної в його виробництво. Мав він і свої міркування щодо заробітної плати (частина результату праці найманого працівника, яка визначається вартістю засобів існування), прибутку й ренти (це вирахування зі створеного працею продукту) і стверджував, що в умовах капіталізму вартість товару, а також вартість усього суспільного продукту складається із цих трьох складових. Проте А. Сміт не був послідовним у своїх теоріях і помилково не враховував завжди присутній у виробництві товарів постійний капітал, а це не давало можливості зрозуміти процес суспільного відтворення.

Повніше й послідовніше підійшов до з’ясування проблеми вартості Д. Рікардо (1772—1823). Він показав, що створена працею робітника вартість служить джерелом виникнення як зарплати, так і прибутку та ренти, причому підвищення зарплати робітника обумовлює зниження прибутку капіталіста і навпаки.
У XIX ст. жив і творив французький економіст Ж.Б. Сей. Він оголосив джерелом вартості «три фактори виробництва»: працю, капітал та землю, з яких отримують доходи як робітник (зарплату), капіталіст (прибуток або процент), так і землевласник (ренту). Згідно з теорією Ж.Б. Сея, для всіх товаровиробників і для економіки в цілому характерно, що попит повинен бути таким самим, як і пропозиція. У зв’язку з висловленою ідеєю цьому вченому-економісту приписують фразу, яка стала крилатою: «Пропо¬зиція породжує свій власний попит».

Згідно з законом Сея, сукупна ціна на продукцію і послуги в цілому дорівнює сукупній ціні пропозиції для будь-якого обсягу продукції та послуг. Звідси випливає, що в умовах ринкових відносин не існує перепон для досягнення (чи забезпечення) постійної повної зайнятості.

Цю ідею підтримували інші економісти, які вважали, що ринок товарів та послуг, ринок робочої сили і специфічний грошовий ринок, що існують при капіталізмі, гарантують баланс заощаджень та інвестицій, а звідси — й повну зайнятість громадян. Однак, ними все ж визнавалося, що ринкову економіку із шляху повної зайнятості можуть часом «турнути» непередбачені обставини, наприклад, війни, посухи, крах на біржі, політичні перевороти і тому подібні події.

Так, англійський економіст Т. Мальтус (1766—1834) вважав, що дохід населення має дорівнювати мінімальному прожитковому рівню. Інакше підвищення ставки реальної заробітної плати над цим рівнем зумовить збільшення чисельності населення, а звідси — й надлишкової пропозиції робочої сили. Якщо ж буде навпаки, то це зумовить скорочення чисельності населення. В даному разі пропозиція робочої сили падатиме до тих пір, поки ставка заробітної плати знову не досягне прожиткового мінімуму.

Мальтус вважав, що на ринку робочої сили необхідне співвідношення між чисельністю населення та кількістю засобів для життя встановлюється природою, тобто рівновага заробітної плати в межах прожиткового мінімуму при постійній дії «закону народонаселення» визначається війнами, епідеміями, голодом, злиденністю.
Безробіття Мальтус пояснював не економічними, а біологіч¬ними законами та дотримувався думки, що збільшення обсягів виробництва матеріальних благ відстає від зростання чисельнос¬ті населення внаслідок дії «закону спадаючої родючості землі». Т. Мальтус фактично виходив з незмінного рівня розвитку про¬дуктивних сил. Тим часом практика показує, що вони постійно вдосконалюються, а за умов НТП зростає продуктивність праці.

Хоча випуск матеріальних благ у країнах капіталу зростає швидше, ніж кількість населення, чисельність безробітних усе ж залишається значною.
На невідповідність між теоретичними положеннями класичної теорії зайнятості, згідно з якою безробіття по-суті неможливе, і історичними фактами постійного існування певного рівня безробіття в будь-якій країні звернуло увагу багато економістів.

Аналізуючи і розвиваючи ряд положень економістів-класиків, К. Маркс дійшов висновку, що безробіття є невід’ємною частиною ринкових відносин і залежить від динаміки органічної будови капіталу в процесі його нагромадження. Вивчаючи природу безробіття, він писав: « ...капіталістичне накопичення постійно виробляє і притому пропорційно своїй енергії і своїм розмірам, відносно надлишкове, тобто надлишкове порівняно з середньою потребою капіталу в зростанні, а тому надлишкове або додаткове робоче населення» [4, с. 644].

У сучасній економічній науці чітко визначилися чотири основні концептуальні напрямки аналізу сутності сучасного ринку праці.

Основу першого напрямку склала теорія народонаселення Т. Мальтуса, суть якої було викладено вище.

Послідовники даної концепції (А. Маршалл, Артур Сесіл Пігу, Енріко Бароне, Леон Вальрас, Вільфредо Парето, Джон Бейтс Кларк) вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі принципів цінової рівноваги. Це означає, що основним регулятором ринку робочої сили є заробітна плата, за допомогою якої здійснюється регулювання попиту і пропозиції робочої сили. Іншими словами, чим нижча заробітна плата, тим вищий рівень зайнятості, і навпаки.

По-іншому пояснив функціонування ринку праці англійський економіст Дж. Кейнс (1883—1946) — засновник сучасної теорії зайнятості. Він висунув положення про те, що рівень і динаміка зайнятості не визначаються змінами в заробітній платі і не залежать від поведінки робітників. У своїй головній роботі «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) Дж. Кейнс писав: «...готовність же працівників погодитися на знижену грошову заробітну плату зовсім не є ліками від безробіття» [5, с. 71].

На думку Кейнса, існування безробіття є результатом обмеженості попиту на предмети особистого й виробничого споживання і пов’язується насамперед зі спадом як фазою економічного циклу.

Рівень зайнятості, за Дж. Кейнсом, визначається динамікою ефективного попиту, який складається з двох компонентів: очікуваних витрат на споживання та інвестицій. Надаючи головного значення останньому, Кейнс писав: « ...за даної величини показника, який ми називатимемо схильністю суспільства до споживання, рівноважний рівень зайнятості, тобто той рівень, за якого в підприємців у цілому немає стимулу ні розширювати, ні скорочувати зайнятість, залежатиме від величини поточних інвестицій» [5, с. 80 — 81].

У своїй концепції зайнятості Дж. Кейнс активно використав сформульований в 1931 р. Р.Ф. Каном принцип мультиплікатора. Його основна суть: початкове збільшення державних інвестицій дозволить дати хоча б якусь роботу багатьом людям і зумовить зростання їхніх доходів, а відтак — зростання споживацького попиту, який у свою чергу буде каталізатором розвитку виробництва товарів, а отже, буде стимулом збільшення числа робочих місць.
Тож у кейнсіанській моделі основним регулятором ринку праці виступає держава, яка шляхом збільшення витрат на інвестиції стимулює зростання сукупного попиту на товари та послуги, а відтак сприяє зростанню попиту на працю.

Заходи, спрямовані на підтримку приватного бізнесу, фінансування та кредитування підприємців за рахунок державного бюджету, застосовувалися західними країнами («новий курc» президента США Ф. Рузвельта) в умовах дуже важкого, довгостро¬кового економічного спаду й дали позитивні результати.

На базі теоретичної концепції Дж. Кейнса в сучасній економічній теорії сформувався відповідний напрямок — кейнсіанство.

Поряд з переважною більшістю американських економістів, його представниками є п’ять нобелівських лауреатів — Поль Самуельсон, Франко Модільяні, Роберт Солоу, Джеймс Тобін, Лоуренс Кейн. Проте кейнсіанська концепція зайнятості, що виникла наприкінці 30-х років і домінувала після другої світової війни аж до нової світової економічної кризи 70-х, згодом поступилася іншій. Американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки 1976 р. Мілтон Фрідмен обґрунтував альтернативну щодо кейнсіанської концепцію «монетаризму», ідейним корінням якої є класична економічна теорія.

Згідно з монетаристською концепцією, розширення грошової пропозиції сприяє підвищенню попиту на всі види активів (матеріальні цінності та грошові засоби) і на поточний обсяг виробництва. Грошова пропозиція є єдиним дієвим чинником, який визначає рівень виробництва, цін і зайнятості.

У висунутій М. Фрідменом теорії адаптивних очікувань природний рівень безробіття розглядається як рівень, за якого інфляція буцімто не росте швидкими темпами. Згідно з даною теорією, очікування майбутньої інфляції формуються господарськими суб’єктами на основі попередніх і фактичних рівнів інфляції. Прихильники даної теорії вважають, що у разі, коли дійсний рівень інфляції вищий за очікуваний, рівень безробіття падає, і навпаки. Звідси витікає передбачення того, що зміни в рівні цін випереджають динаміку рівнів реальної і номінальної заробітної плати. За рахунок цього стає можливим тимчасове збільшення прибутків господарників, яке, в свою чергу, сприяє підвищенню зайнятості і повертає безробіття до природного рівня.

Проте в останні десятиліття практика довела, що люди не можуть бути настільки інформованими, щоб приймати щоразу правильні рішення щодо використання своїх заощаджень у залежності від стану ринку товарів, цінних паперів і т. ін. Навіть еконо¬містам не завжди вдається правильно спрогнозувати ту чи ту економічну ситуацію з тим чи тим показником.

Ще одним відомим напрямком дослідження проблеми ринку праці є інституціонально-соціологічний. Його представляють Дж. Данлоп, Л. Ульман, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт. Вони вважають, що наявні у сфері зайнятості проблеми можна вирішити шляхом різного роду інституціональних реформ. Основну увагу в даному підході приділено аналізу професіональних і галузевих розбіжностей у структурі робочої сили і відповідних рівнях оплати праці.

Огляд альтернативних поглядів на сутність ринку праці дає підставу стверджувати, що жоден з проаналізованих напрямків економічної теорії не дає повної, універсальної картини сучасного ринку праці, хоча кожен з цих напрямків відображає певні елементи цього ринку.

Звертаючись до специфічної ситуації, яка склалася в економіці України, слід зазначити, що нашій державі навряд чи є сенс копіювати закордонні моделі функціонування ринку праці. Радше необхідно об’єднати зусилля вітчизняних учених у розробці нової концепції функціонування сучасного ринку праці, яка враховуватиме історичні, демографічні, соціальні, економічні, національні та регіональні особливості нашої держави, а також реалії сьогодення й тим самим дозволить з найбільшою повнотою використати невичерпні резерви національного виробництва. Цього можна досягти, об’єднавши державне макроекономічне регулювання з приватним регулюванням на мікрорівні, з використанням ринкових і неринкових регуляторів економіки.

Література:
1. Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс. — М., 1992 — Т.1.
2. Экономика труда и социально-трудовые отношения. — М., 1996
3. Социально-трудовая сфера России в переходный период: реалии и перспективы. — М., 1996.
4. Маркс К. Капітал. Критика політичної економії // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 23.
5. Кейнс Дж. М. Загальна теорія зайнятості, процента і грошей / Пер. з англ.; Заг. ред. і передмова чл.-кор. АН СРСР А. Г. Мілей¬ковського і канд. екон наук І. М. Осадчої. — М.: Прогрес, 1978.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией