***
Главная » Економіка та підприємництво » Американська та німецька неоліберальні парадигми розвитку: джерела порівняльного аналізу



Американська та німецька неоліберальні парадигми розвитку: джерела порівняльного аналізу

Глобальні зміни в суспільному і господарському житті провідних індустріальних країн у кінці XIX — на початку XX ст. поставили під сумнів відповідність моделі класичної ліберальної школи реаліям сучасної їй дійсності. Необхідність теоретичного обґрунтування глибинних соціально-економічних перетворень ринкової системи вільної конкуренції, перспективи її функціонування в контексті зовнішніх і внутрішніх умов, що безперервно змінюються, спонукала до переорієнтації ліберальної думки в неоліберальному напрямку. Неолібералізм як один із напрямків в економічній науці сформувався в 20—30-х роках ХХ ст., в період кризи філософії вільного підприємництва. В його рамках можна виділити кілька основних шкіл, серед яких найвідоміші англо-американська та німецька. Специфіка ставки англо-американ¬ського і німецького неолібералізму на різні чинники відтворення системи в цілому (німецька школа — створення державою конституюючих рамок ринкового господарства, які й визначають поведінку господарюючого суб’єкта; англо-американська школа — наголос на самому господарюючому суб’єкті) пояснюється відмінністю в історичній національній свідомості представників цих двох напрямів, що, в свою чергу, зумовлюється особливостями формування ринкового простору в США й Німеччині.

Традиційним пріоритетом американської школи були проблеми «чистої» економіки, не обтяжувані і не забруднені соціальними питаннями: досконала чи недосконала конкуренція, поведінка економічного суб’єкта, інфляційні чекання тощо. З цього погляду розробки німецької лінії неолібералізму вирізняються спробою звернути увагу на соціальні проблеми. Навіть у практичному втіленні німецького неолібералізму — концепції соціального ринкового господарства — присутній досить міцний соціальний блок. Більш пильна увага німецьких неолібералів у порівнянні з їхніми заокеанськими однодумцями до соціальних питань пояснюється і більш високим рівнем їх загострення в повоєнний період. Якщо США вийшли з другої світової війни в стані економічного буму, то в Німеччині спостерігалося цілком протилежне, що й зумовило особливий напрямок пошуків. У Німеччині, яка набагато пізніше від інших західних країн стала на шлях капіталістичного розвитку, головним замовником і споживачем теорій економістів тривалий час була держава. В цих умовах рекомендації класичної школи були мало придатні для німецької економіки. Тому німецька економічна думка акцентувала свою увагу на економічній ролі різних соціальних інститутів, передовсім держави.

Дотримуючись логіки, яку запропонували самі неоліберали, спробуємо з’ясувати специфіку і різновидність неоліберальної теорії з моменту її зародження й до сьогодення. Англо-американ¬ський напрям представлений кількома школами, огляд яких дозволяє виявити генезу першого з напрямів нового лібералізму.

До першої відносять Е. Кеннана і його учнів з Лондонської школи економіки (Т. Грегорі, Л. Роббінс, У. Хатт, Ф. Пеггі). Лондонська школа неолібералізму окреслила основні функції економічної теорії в умовах трансформації ринкової системи від досконалої конкуренції до недосконалої, визначила особливості функ¬ціонування економіки в умовах обмеженості ресурсів. Е. Кеннан відомий як прихильник і активний популяризатор класичної політичної економії. Особливо слід наголосити на спробі виходу Е. Кеннана за традиційні рамки класичної ліберальної думки завдяки зверненню до проблем соціального порядку, загострення яких дуже яскраво виявилося в першій чверті XX ст.

Подальший розвиток неоліберальної теорії в 30-ті роки був пов’язаний з методологічними розробками учня і послідовника Е. Кеннана — Л. Роббінса, який продовжив впровадження маржиналістських ідей в економічний аналіз. Він зазначав, що завдання економічної науки полягає у розв’язанні загальної проблеми — віднаходженні оптимального розподілу рідкісних фак¬торів виробництва за наявності альтернативних можливостей їх використання. Слід відзначити роль Л. Роббінса в руйнуванні негативістського ореола, що супроводжував класичну ліберальну концепцію щодо проблем державного регулювання. Використовуючи багатий матеріал із класичної спадщини, він аргументовано показав визнання класиками суспільного контролю навіть в умовах вільного ринку. Безумовно, це підняло планку інтересу до класичної ліберальної теорії, підкреслюючи тим самим її актуальність.

Друга школа, що веде свій початок від Віденського гуртка Людвіга фон Мізеса, об’єднала методологічні принципи наукового аналізу австрійської школи «граничної корисності» з елементами англійської неокласичної теорії, пов’язала австрійську теорію капіталу з явищами економічного циклу. Після фашистської окупації Австрії Л. ф. Мізес 1940 року імігрує до США, де створює гурток інтелектуалів, які поділяють основні позиції австрійської школи. Сфера наукових інтересів учня Л. Мізеса — Ф. Махлупа — поширювалася на проблеми, пов’язані з теорією грошей. У 1944—1946 роках Ф. Махлуп бере участь у дискусії з приводу емпіричної обґрунтованості теорії граничної продуктивності на ринках праці, продовжуючи тим самим традиції школи свого учителя.

Мабуть, найяскравішою особою серед представників другої школи англо-американського неолібералізму був Фрідріх Август фон Хайєк, чиї наукові досягнення розвинули економічну думку XX ст. Ф. Хайєк виступав як послідовний прихильник упорядкування суспільного організму в дусі класичних ліберальних традицій. Саме з ринком він пов’язав задоволення потреб сучасної індустріальної держави, а в зростанні необґрунтованого державного втручання в економічне життя вбачав посилення тоталітарних тенденцій.

Третя школа англо-американських неолібералів, більше знана як Чиказька, затвердила монетаристський шлях в макроаналізі, особливу увагу приділила поведінці господарських суб’єктів в умовах невизначеності ризику, засвідчила, що сучасні ринкові системи потребують коректної цілеспрямованої допомоги держави. Треба зазначити, що Чиказька школа, представлена в особі її лідера — Ф. Найта, а також його учнів Г. Саймонса, Дж. Стіглера, М. Фрідмена, крім поза сумнівом високого наукового авторитету, відрізняється надзвичайною яскравістю самих особистостей. Наукові позиції Ф. Найта виділяються не лише на тлі альтернативних неоліберальному напрямку доктрин, а й у колі ідейних однодумців. Особливе місце в його спадщині посідає праця «Ризик, невизначеність і прибуток» (1924 р.), в якій Ф. Найт вказує на відмінність для підприємців таких понять як «ризик» і «невизначеність».

«Єдиний «ризик», що веде до прибутку, — зазначав Найт, — є унікальна невизначеність, яка виникає від здійснення функції відповідальності в останній інстанції. Ця невизначеність за своєю природою не може бути ні застрахована, ні капіталізована, ні оплачена у формі заробітної плати». Вона дозволяє підприємцям отримувати позитивний прибуток незалежно від того, чи має місце досконала або недосконала конкуренція, характеризується економіка станом довгострокової рівноваги чи нерівноваги.

Г. Саймонс стояв біля джерел сучасної монетаристської концепції. Сфера його наукових інтересів — проблеми грошового обігу в умовах досконалої і недосконалої конкуренції. Необхідно відзначити також особливий погляд Г. Саймонса на тлумачення кількісної теорії грошей, що припускає визнання її як теорії попиту на гроші. Це саме тлумачення було далі використане і розвинуте найавторитетнішим представником американського неолібералізму М. Фрідменом у його праці «Кількісна теорія грошей: нове тлумачення», яка надала друге дихання монетаристським ідеям.

Для М. Фрідмена однозначна прийнятність такої форми людської життєдіяльності, як ринкова модель, що ґрунтується на економічній свободі, бо « ...з одного боку, свобода економічних відносин сама по собі є складова частина свободи в широкому розумінні, тому економічна свобода є самоціль.

По-друге, економічна свобода — це також і необхідний засіб для досягнення свободи політичної». Саме в ринковому механізмі, що ґрунтується на принципах економічної свободи, М. Фрідмен вбачає можливості для задоволення потреб сучасного суспільства. Мету економічної науки він бачить у розробці основ позитивної економічної теорії, під якою розуміє абсолютно об’єктивну, позбавлену будь-яких оціночних суджень концепцію. Ще в другій половині 50-х років М. Фрідмен висунув концепцію перманентного доходу, що ввійшла до арсеналу економічної теорії. Згодом представник нової хвилі американської класики Р. Лукас у своїй концепції «раціональних сподівань» продовжив цей аналіз, розглядаючи реагування господарських суб’єктів в умовах невизначеності інфля¬ційних очікувань.

Формування позицій німецького напряму неолібералізму було багато в чому обумовлене особливостями генези ринкового господарства в Німеччині першої третини XX ст. Саме в Німеччині сформувалися умови для найповнішого втілення цього напрямку як у теорії, так і на практиці. Виділимо такі основні школи дослідників, наукова спадщина яких дозволяє говорити про німецьку версію неоліберальної думки.

Першу школу (яка відома ще як стамбульська) пов’язують з іменами В. Рьопке і А. Рюстова. Вона знана завдяки розробці теорії економічного ладу і господарської політики в умовах такої ринкової організації, яка умовою свого розвитку мала своєчасне розв’язання соціальних суперечностей. В. Рьопке і А. Рюстов робили чітке розмежування між моделлю вільного ринку, описаною класиками ліберальної думки, і сучасним їм ступенем ринкової еволюції, що припускає необхідність елементів державної макростабілізації. Слід зазначити, що визнання необхідності державної активності зовсім не розглядалося як рух до соціалізму, ба більше, в створенні своєї концепції А. Рюстов вбачав альтернативу марксизму і його безпосередньому послідовнику — більшовизму.

Життєздатність тієї чи тієї економічної організації, на думку В. Рьопке, визначається здатністю виконати два основні завдання: по-перше, забезпечити господарський порядок, який надійно функціонує і допоміг би вирішити питання що, де, в якій кількості і яким чином має бути вироблено; по-друге, забезпечити економічні умови та стимули, що спонукали б людей до продуктивної праці. Саме на розв’язання цих проблем і повинна бути спрямована диференційована економічна політика держави, яка підтримувала б загальні принципи й умови господарювання, а також за допомогою різного роду інструментарію стимулювала б динамічний і ефективний хід господарського процесу. Зазначеним вимогам може відповідати, на думку В. Рьопке, конкурентний лад ринкового господарства та адекватна йому економічна політика.

Друга школа німецьких неолібералів, до якої відносять таких науковців, як К. Дітц, В. Ойкен, А. Лампе, більш відома як фрайбурзька група.

З повним правом до числа найавторитетніших дослідників фрай¬бурзької школи відносять Вальтера Ойкена. Починав В. Ойкен як учень і послідовник німецької історичної школи, знаної своїм емпірико-прагматичним описовим підходом до аналізу конкретно-історичних форм розвитку окремих країн. В. Ойкен займався проблемами співвідношення історії і теорії, вивчав конкретну економічну дійсність, її господарські форми, з допомогою переробленої ним економічної теорії і нового методологічного апарату, що спирався на ключове поняття — «економічний лад». У цей період він знайомиться у Фрайбурзі з Ф. Бемом і X. Гроссманом, які також незалежно від нього займалися проблемами економічного ладу. Так склалася група, яка почала видання серії «Економічний лад» — журнал «Ордо», де і були представлені основні положення теорії і політики ладу. Назва журналу, який видавала фрайбурзька школа, і дала потім нове ім’я спочатку цій школі, а тоді й німецькому неолібералізму в цілому — ордолібералізм. Фрайбурзька школа визначила основоположні функції економічної теорії — створення методологічного підґрунтя для формування цілей, важелів, форм економічної політики, які спрямовані на конструювання ринкової системи.

Третя школа німецького напряму неолібералізму, яку називають часто кельнською, представлена А. Мюллер-Армаком, Л. Ерхардом та їхніми учнями. Заслугою цих дослідників є творче сприйняття всього цінного, що було створено стамбульською і фрайбурзькою школами, критичне його осмислення і безпосереднє практичне, організаційно-господарське втілення у вигляді концепції «соціального ринкового господарства» в повоєнній Німеччині. Наукові погляди професора Мюнстерського університету А. Мюллер-Армака роздвоювалися між визнанням ефективності ринкового господарства та необхідністю, надто в умовах тодішньої Німеччини, забезпечення соціальної відповідальності і стабільності. Він увів термін «соціальне ринкове господарство», що відобразив, на його думку, компромісний варіант господарського влаштування між ліберальним ринковим і центрально-керованим господарством. Особливе значення для здійснення концепції «соціаль¬ного ринкового господарства» мало проведення її як послідовної економічної політики Л. Ерхардом, що займав посаду федерального міністра господарства, а згодом віце-канцлера і канцлера ФРН.

У розвитку ордолібералізму було здійснено спробу успішного виходу за вузькі межі стереотипів, що склались як у ліберальній, так і в альтернативній їй марксистській думці. Відхід від штампів дозволив розробити і в теоретичній моделі, і в практичному варіанті синтез раціонального господарювання і системи соціального захисту. Соціальне ринкове господарство виявляється в політиці підтримки конкурентного ладу, а також системі соціальної відповідальності та захищеності, яка не принижує людську гідність і не провокує утриманство й соціальну апатію, а є передумовою для свідомої самостійної реалізації свободи як вищої цінності людського існування.

Таким чином, можна констатувати виникнення неоліберальних центрів, що займалися відродженням і критичним переосмисленням ідей економічного лібералізму — теорії регулювання економіки з наголосом на підтримці природного ринкового механізму.

Література:
1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М., 1994.
2. Ойкен В. Основы национальной экономии. — М., 1995.
3. Фридман и Хайек о свободе / Пер с англ. — London, 1985.


Смотреть другие вопросы в разделе: Економіка та підприємництво





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией