***
Главная » Экология » Учение Вернадского о биосфере и ноосфере



Учение Вернадского о биосфере и ноосфере

Источник: доклад пользователя МаниБэк
Сучасне вчення про біосферу створив і розвинув В. І. Вернадський (1863 — 1945). Його творчому генієві були притаманні не тільки глобальність мислення, а й вихід за рамки експериментальної науки. Президент Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім АН СРСР, член численних іноземних академій, непересічний природознавець-мисли¬тель залишив нам цілісне бачення світу і завдань людини як на Землі, так і у Всесвіті.
Народився він у Петербурзі. Мати була українкою, та й корені роду Вернадських сягають Запорізької Січі. На все життя вчений зберіг любов до української мови, культури, історії та науки.
В. І. Вернадський отримав блискучу освіту. Він навчався в Петербурзькому університеті у 80-х роках минулого століття, коли там викладали великі вчені В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, О. І. Воєйков, О. М. Бекетов, М. П. Вагнер та ін., володів європейськими мовами, в юні роки відвідав Берлін, Мюнхен, Лондон, Париж, міста Італії. Його методологія вирізнялася вражаючою широтою підходу до проблем людства. Він закликав і інших учених не лише порівнювати науковий світогляд різних епох, а й вивчати структуру науки вкупі з іншими формами суспільної свідомості — філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових працях цитував найвидатніших учених світу. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не єдиний метод пізнання реальності.
В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.
Він принципово відкинув старий біологічний підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто ство¬рені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «... йдуть далеко за межі біосфери ... вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий ґрунт питання про космічність живої речовини», — писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.
В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболонок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам’яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему — оболонку, в якій живі істоти перебувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети.
Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 — 3 км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розглядав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансформаторами, що в ній знаходяться.
Багато уваги у своїх працях В. І. Вернадський приділяв зеленій речовині рослин, тобто хлорофілу, оскільки лише він здатний кристалізувати променисту енергію Сонця та з її допомогою створювати первинні органічні сполуки з вуглекислого газу, повітря і водних розчинів. Розглядаючи обсяг і енергетичні коефіцієнти різних груп рослинності, вчений дійшов висновку, що головними трансформаторами сонячної енергії в хімічну енергію біосфери є одноклітинні зелені водорості океану, що дуже швидко розмножуються. Значну роль у цьому процесі відіграють також ліси тропічного поясу. Ось чому інтенсивне вирубування тропічних лісів у Південній Америці, Африці та Індонезії, забруднення океану, що пригнічує ріст водоростей, є вкрай несприятливими факторами, що порушують екологічну рівновагу біосфери наприкінці ХХ ст. В. І. Вернадський узагальнив і поширив проблему простору – часу на простір і час живої матерії: «... повертаючись до живої речовини, ми базуватимемося на тому, що в ньому — в його прояві взагалі — час і простір невіддільні»1. Мислитель підходив до дослідження простору — часу як до явища, котре має будову, тобто структуру, підкреслюючи, що це явище не тільки структурно, а й фізично володіє різними станами. Він наполягав на значних відмінностях, які існують між часом, що вимірюється всередині живих організмів, і часом «косної» (неживої) матерії. Позаяк існує різниця симетрії простору в просторі – часі живої та «косної» речовини, необхідно розрізняти і відокремлювати час життя від планетного часу.
Упродовж десятків років учений досліджував роль людини в перебудові поверхні Землі. Вивчаючи мінералогію, він зацікавився масштабами технічної діяльності людства в царині видобування з надр Землі різних мінералів і руд, їх переробки, отримання людиною нових, невідомих у природі в самородному вигляді, металів і хімічних сполук. Він дійшов висновку, що масштаби людської діяльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ. Уже в ранніх працях В. І. Вернадський писав, що технічна діяльність людства являє собою процес, накладений на природні процеси, тому він чужий їм і протиприродний. У пізніших працях мислитель стверджував, що еволюційна поява людини і розвиток наукової думки — це також природний процес, як усе в навколишньому світі. А звідси — його висновок про те, що наукова думка людства має розвиватися відповідно до законів природи, а не протиставляючи себе їм.
У праці «Автотрофність людства», вперше опублікованій 1925 р. у Парижі, учений вперше написав про те, що в біосфері існує велика геологічна, можливо навіть космічна, сила. Вона не є проявом енергії чи формою, проте вплив її на перебіг земних енергетичних явищ — «глибокий і сильний, і повинен мати відбиток, хоч і менш сильний, але, безперечно, і поза земною корою, в бутті самої планети». Ця сила — «розум людини, спрямована та організована воля як істоти суспільної» . В. І. Вернадський не тільки підкреслював міць впливу людського суспільства на середовище, а й наголошував: «Воно одне змінює в новий спосіб і з наростаючою швидкістю структуру самих основ біосфери. Воно стає дедалі незалежнішим від інших форм життя та еволюціонує до нового життєвого прояву» .
Мислитель наполягав на нерозривності зв’язку людини з живою речовиною планети, з сукупністю організмів, які водночас існують з ним чи існували до нього, і, насамперед, — походженням. «Хоч як далеко занурювалися б ми в минуле, — писав він, — можемо бути певними, що стрінемо в ньому живі покоління, поза сумнівом генетично зв’язані одне з одним». Навіть більше, вчений орієнтовно підрахував кількість поколінь (понад 200), які заступали одне одного від часу народження у людському суспільстві великих конструкцій релігії, філософії та науки. «Кілька сот поколінь відділяють нас від епохи, коли з’явилися перші зародки людського мистецтва, музики, міфів та магії, з яких виросли релігії, наука, філософія ... Але походження людини криється у ще віддаленіших країнах часу ... Хоч як далеко заходила б наша думка або наші наукові дослідження в геологічне минуле землі, ми констатуємо те саме явище існування в земній корі єдиного цілісного життя» . Слід віддати належне правдивості вченого — він зізнався в тому, що походження людини на Землі було найглибшою космічною таємницею для еллінів і такою самою таємницею залишилося для нас. Водночас він поділяв принцип флорентійського натураліста Ф. Реді (1626 — 1698), який твердив, що будь-який живий організм походить від іншого живого організму. А тому Вернадський не погоджувався з твердженням, начебто живий організм зародився в земній корі завдяки самочинним змінам «косної» матерії. Він наполягав на тому, що з позицій науки ми не можемо розглядати життя інакше, як явище, що існує неперервно від найдавніших геологічних епох, і жива речовина впродовж усього часу еволюції була різко відділена від «косної» матерії. «... очевидно, — писав В. І. Вернадський, — життя не є просте виключно земне явище, але, наскільки принцип Реді відповідає реальності, має розглядатися як космічне явище історії нашої планети. І також очевидно, що моноліт життя в цілому не є простим зібранням окремих неподільних, випадково зібраних, але є складною організованістю, частини якої мають функції, які взаємодоповнюють одна одну і допомагають одна одній» .
Природознавець підкреслював нерозривність зв’язку людини з життям усіх живих істот ще й з причини харчування. Людина змушена на нинішньому етапі своєї еволюції підтримувати своє фізичне існування через засвоєння інших організмів або продукції їхнього життя. Людина змушена нищити інші істоти, вона гине, якщо не знаходить у земній корі інших земних істот, якими могла б харчуватися. Залежність людини від живого цілого завдяки її харчуванню визначає все її існування. «Зміна режиму — в разі, якби це сталося, — мала б великі наслідки... Проблеми харчування і виробництва слід переглянути. Внаслідок цього обов’язково настане переворот у самих соціальних принципах, що керують суспільною думкою». Що мав на увазі Вернадський, коли писав про зміну режиму харчування людини, яка є гетеротрофною? «Це, насамперед, — розвиток науки, яка прагне знайти нові форми енергії у світі та створити великі хімічні синтези органічної речовини» . Щоправда, Вернадський тут же підкреслює, що засобів, якими користується наука, дуже мало, але з властивим йому оптимізмом сподіва¬ється на нові методи дослідження, оскільки «... немає сили на землі, котра могла б стримати людський розум у його прагненні, коли він осягнув, як у даному випадку, значення істин, що розкриваються перед ним... Користуючись безпосередньо енергією Сонця, людина оволодіває джерелом енергії зелених рослин, тією її формою, якою вона зараз користується опосередковано через останні для своєї їжі та для палива» .
У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» — божеством .
За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше» .
Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 — 1929), який казав про антропогенну еру в розвитку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов’язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.
Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у ХХ ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»
Водночас В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв’язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори орга¬нічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці ХХ ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може — повинна — мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім’ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя — в біосфері, в певній земній оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв’язана і вийти з якої не може. Її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервно змінює» .
В. І. Вернадський вірив у те, що життя на Землі зникнути не може, а людство як могутня геологічна сила спроможеться перебудувати біосферу в інтересах людства як єдиного цілого.

Источник: курсовая пользователя ZcvyLka
Окружающая среда – это необходимо для бытия человечества пространство, которое поддается влиянию общества, которое в нем живет. Его (среда) частично дает природа и отчасти создает сам человек.
Область существования живых организмов на Земле называют биосферой (областью жизни). Ученые по-разному трактуют это понятие в зависимости от того, на что направленный акцент при изучении экологических проблем. Но основным, по-видимому, есть учение В.И. Вернадского о понимании сущности окружающей среды. Впервые этот срок употребил австрийский геолог Е. Зюсс в 1875 г., но распространился он после издания в 1926 г. труда нашего выдающегося ученого В.Вернадского “Биосфера”.
Он был в числе первых, кто воспринимал Землю как единственный живой организм, в котором совсем разные, на первый взгляд, процессы в трех внешних сферах земли – литосфере, гидросфере и атмосфере, – тесно связанные между собой.
В.І. Вернадский родился 12 марта 1863 года в Петербурге в семье украинского экономиста, профессора Ивана Вернадского. Он учился в Петербуржском университете, когда там выкладывали большие ученые В.В. Докучаев, Д.И. Менделеев, М.П. Вагнер и другие. Вернадский много сделал для возрождения Украины, ее культуры и науки. В частности, он был организатором и первым президентом Всеукраинской академии наук, Национального книгосборника Украины, Комиссии, по изучению производительных сил Украины и тому подобное. Всемирную славу ученому принесли созданные им учения о биосфере и ноосфере.
В соответствии с его определением, среду, которая окружает современного человека, можно условно разделить на естественную – биосферу и искусственную - ноосферу, то есть опять созданную (или превращенную) человеком (хозяйственное освоение территории, предприятия, населенные пункты и так далее).
Биосфера, по мнению ученого, состоит из семи взаимоувязываемых веществ: живого, биогенного, косного, біокосного, радиоактивного, космического, рассеянных атомов. Везде в ее пределах встречаются или само живое вещество, или следы ее, биохимической деятельности. Атмосфера, вода, нефть, уголь, известняки, глины и их производные, созданы живым веществом планеты. Существующие верхние слои земной коры, в другие геологические эпохи были переделаны живыми организмами. Самой простой структурой современной активной части биосферы представляется биогеоценоз.
В.І. Вернадский одним из первых осознал огромное превращающее влияние живых организмов на всех три внешних оболочки Земли в планетарном масштабе, тесное взаимодействие и взаимозависимость всех форм жизни. Это дало ему толчок к созданию всеобъемлющей теории биосферы, то есть той части внешних оболочек нашей планеты, какие непосредственно связанные с существованием жизни на Земле.
В 20-х гг. прошлого века в трудах Вернадского было разработано представление о биосфере как глобальной единственной системе Земли, где весь основной ход геохимических и энергетических превращений определяется жизнью. Раньше большинство процессов, которые меняли в ходе геологического времени вид нашей планеты, рассматривались как чисто физические, химические или физико-химические явления. Вернадский впервые создал учение о геологической роли живых организмов, показал, что деятельность живых существ представляется главным фактором превращения земной коры. В 1934 году В.И. Вернадский дал определение биосферы: “Биосфера являет собой оболочку жизни – область существования живого вещества”. Вернадский доказал, что живые организмы играют очень важную роль в геологических процессах, которые формируют лицо Земли. Химический состав современных атмосферы и гидросферы предопределенный жизнедеятельностью организмов. Большое значение имеют организмы также для формирования литосферы – большинство пород, и не только осадочных, но и таких, как граниты, так или иначе связанные своим происхождением с биосферой. “Если бы на Земле не была жизнь, - писал ученый, - лицо ее было бы таким же неизменным и химически инертным, как неподвижное лицо Луны, как инертные обломки небесных светил”. Его идеи в полной мере были оценены лишь во второй половине ХХ века, с возникновением концепции экосистем.
Всю совокупність организмов на планете Вернадский назвал живым веществом, которое характеризуется суммарной массой, химическим составом и энергией. О роли живых организмов на Земле Вернадский писал: “Можно без преувеличения утверждать, что химическое состояние внешней коры нашей планеты, биосферы, полностью находится под воздействием жизни, определяется живыми организмами, несомненно, что энергия, которая предоставляет биосфере ее обычный учет, имеет космическое происхождение. Она выходит из Солнца в форме луча энергии. Но непосредственно живые организмы, совокупность жизни, превращают эту космическую лучевую энергию в земную, химическую и создают бесконечное многообразие нашего мира. Это живые организмы, которые своим дыханием, своим питанием, своим метаболизмом, своей смертью и своим расписанием, постоянным использованием своего вещества, а главное, длительной сотне миллионов лет, непрерывным изменением поколений, своим рождением, размножением, порождают одно из величественных планетных явлений, которое не существует нигде, кроме биосферы”.
По мнению ученого, неминуемый единственно правильный подход к биосфере как к целостной глобальной экологической системе, которая владеет определенной структурой и стойкостью, свойственными ей особенностями формирования и развития. Такое понятие биосферы особенно важно в настоящее время, когда техногенное влияние человека на природу достигло небывалых масштабов и может визвати планетарные изменения в среде существования человека.
В пределах биосферы практически каждый элемент проходит через цепь живых организмов, включается в систему биогеохимических превращений. Да, весь кислород планеты – продукт фотосинтеза – возобновляется через каждых 2000 лет, а все углекислоты – через 300 лет. Однако живое вещество отличается от неживой чрезвычайно высокой активностью, в частности, очень быстрым круговоротом веществ. Все живое вещество биосферы обновляется в среднем за восемь лет. Биомасса Мирового океана возобновляется за 33 дня, его фитомассу, – ежедневно, фитомасса суши – примерно за 14 лет через большую продолжительность жизни наземных растений.
Биохимическая функция биосферы рассматривается Вернадским как общее проявление жизни на Земле. Ни один отдельно взятый вид организмов не может исполнить эту роль. Для обеспечения всего многообразия форм биогенной миграции химических элементов необходимым было развитие определенного комплекса организмов. Отсюда возникает проблема эволюции биосферы как единственного целого в процессе историко-геологического развития нашей планеты.
Следует учесть, что жизнедеятельность животных, растений и микроорганизмов, сопровождается непрерывным обменом веществ между организмами и средой, в результате чего все химические элементы земной коры, атмосферы и гидросферы, многоразово входили в состав тех или других организмов. Подсчитано, что вся вода планеты проходить цикл расщепления в растительных клетках и возобновления в растительных и животных организмах, то есть обновляется биосферой примерно за 2 млн. лет.
Обобщая результаты исследований в отрасли геологии, палеонтологии, биологии и других естественных наук, В.Вернадский пришел к выводу, что биосфера – это “стойкая динамическая система, равновесие, которое установилось в основных своих чертах . из археозою и неизменно действует в течение 1,5-2 миллиардов лет”. Он доказал, что стойкость биосферы за это время оказывается в постоянстве ее общей массы (около 1019 т), массы живого вещества (1015 т), энергии, связанной с живым веществом (1018 ккал), и среднего химического состава, всего живого. Стойкость биосферы Вернадский связывал с тем обстоятельством, что “функции жизни в биосфере – биогеохимические функции – неизменные в течение геологического времени”. Все функции живых организмов в биосфере (образование газов, окислительные и восстановительные процессы, концентрация химических элементов, и тому подобное) не могут выполняться организмами какого-то одного вида, а лишь их комплексом. Отсюда выплывает чрезвычайно важное положение, разработанное Вернадским: биосфера Земли сформировалась с самого начала как сложная система, с большим количеством видов организмов, каждый из которых исполнял свою роль в общей системе. Без этого биосфера вообще не могла бы существовать, то есть стойкость ее существования была сразу основана ее сложностью.
Вернадскому принадлежит открытие такого основного закона биосферы: “Количество живого вещества является планетной константой со времен архейської эры, то есть за все геологическое время”. В течение этого периода живой мир морфологически изменился неузнаваемо, но такие изменения заметно не повлияли ни на количество живого вещества, ни на ее средний валовой состав. Дело здесь в том, как считает Вернадский, что “в составе организованности биосферы происходили в пределах живого вещества лишь перегруппировки химических элементов, а не коренные изменения их состава и количества”.
Таким образом, современная биосфера является результатом длинного исторического развития всего органического мира в его взаимодействии с неживой природой. В процессе этого развития в биосфере возникла сложная сетка взаимоувязываемых процессов и явлений. Благодаря взаимодействию абіотичних и біотичних факторов биосфера находится в постоянном движении и развитию. Она пройшла значительную эволюцию со времени появления человека, то есть в течение последних 2-3 млн. лет. Однако если сначала по своему влиянию на природу человек мог рассматриваться лишь как один из второстепенных факторов, по мере развития цивилизации и роста ее технической оснащенности ее роль стала сравнительной с действием больших геологических процессов. Это обстоятельство заставляет самим серьезным чином относиться к возможным отдаленным последствиям как производственной, так и природоохранной, деятельности человека.
Вернадский особенно выделяет превращающее влияние на Землю одной из форм жизни – человека – через ее умную деятельность и предусматривает быстрый рост глубины и масштабов этого влияния. В результате техногенной деятельности человека биосфера Земли в корне превращается и становится, по определению Вернадского, ноосфере – “сфере ума”, она охватит все большую часть Земли – от глубоких ее недр к наивысшим слоям атмосферы.
Срок “ноосфера” (из грецьк. – “сфера ума”) внедрил выдающийся французский философ и естествовед П. Тейяр где Шарден. Наполнил его содержанием и развил Вернадский. Содержание его концепции таково: влиять на природу, изменять биосферу след особенно рационально, думая не о сегодняшних выгодах, а о будущих последствиях. Обязательным условием деятельности человека, за Вернадским, как и раньше, должно оставаться благоприятное состояние биосферы, ведь человек, как и другие живые существа Земли, приспособлен лишь к тем естественным условиям, к тем соединениям естественных агентов, в которых она возникла и живет. В другой среде, качественно отличающейся от этого, люди жить не могут. Биосфера, которая сформировалась эволюционно как составная часть космической организации материи и с которой неразрывно связанный человек, должна быть сохранена на благо людей. Именно в этом заключается смысл ноосферы – не стихийное разрушительное вмешательство в природу, а научно обоснованное сохранение, на Земле условий для жизни и счастья людей.
В 1944 году вышел труд В.И. Вернадского “Несколько слов о ноосфере”, в которой он в концентрированном виде изложил свое виденье эволюционно исторического процесса, перспектив будущности человечества как космического феномена. Утверждается, что под воздействием развития науки и познания биосфера должна стать ноосферой, то есть областью ума, где господствуют законы мудрости и гармонии.
В.И.Вернадский считал, что ноосфера – это такое состояние биосферы, в котором должны оказаться ум и направлен им труд человека как новый, небывалый на планете, геологическая сила. Он определил несколько общих условий, которые необходимы для создания ноосферы:
- человечество должно стать единственным в экономическом и информационном отношениях;
- ноосфера – явление всепланетне, потому человечество должно прийти к полному равенству рас, народов, независимо от цвета кожи и других отличий;
- ноосфера не может быть создана к прекращению войны между народами.
Очевидно, что ноосфера в пространстве в значительной мере перекрывается биосферой, но не тождественная ей. Темпы развития ноосферы несравненно более высоки от темпов изменений биосферы.
Но жизнь на Земле непосредственно зависит также от ряда космических факторов, самым главным (но далеко не единственным) из которых всегда считалось излучение солнца. Осознание превращающего влияния жизни на одно из космических тел – планету Земля и непосредственная связь земной жизни с космическими факторами позволили Вернадскому выразить свой всемирно-известный тезис: жизнь на Земле – явление космическое. По его мнению, зародыши жизни заносятся из космоса на все планеты, которые возникают во Вселенной, а дальше, при благоприятных условиях, разные формы жизни могут эволюционировать, разнообразить и совершенствоваться – в зависимости от конкретных условий данной планеты, посылая в свою очередь зародышей жизни в космос на всех другие планеты Вселенной.
Такую целостную и завершенную систему представлений о “космізм жизни” В.И.Вернадский сформулировал в своих произведениях впервые в истории человечества, хотя зародыши теории биосферы и осознания взаимосвязи многих процессов во внешних оболочках Земли были уже в работах предшественников.

Смотреть другие вопросы в разделе: Экология





Все материалы размещены исключительно с целью ознакомления и принадлежат их авторам. Любое копирование строго запрещено. Если вы являетесь автором того или иного труда и не хотите, чтобы он был здесь опубликован, свяжитесь с администрацией